Війна чемпіонів

Замок

Лицарський шолом лежав на столі, вкритий густим сірим павутинням. Можливо колись він належав славетному воїну і захищав його від ударів ворогів, прикрашаючи голову відважного лицаря, підкреслюючи харизму свого володаря. Проте наразі ця річ самотньо перебувала тут, ніби відлуння з минулого, забута і покинутий усіма, як його теперішня обитель. Лише тільки, легкий вітер, проносячись по кімнаті, вилітав крізь прорізи, ніби подих.

Двері відчинились і у кімнату увійшов міцний, високий молодий чоловік. У нього було довге чорне волосся, що доходило до плеч, гострий прямий ніс і тонкі губи. Його чорні очі, напевно могли, як наводити страх, так само полонити, й водночас зачаровувати глибиною погляду, викликаючи захоплення. Нічний гість був одягнений у сріблястий нагрудний обладунок. На плечах лежали сріблясті лати, а руки захищали металеві рукавиці. Завершували образ таємничої фігури поножі, на чорних штанях у поєднанні із темними чоботами. На шкіряному поясі знаходився меч.

Незнайомець підійшов до столу і зупинив свій погляд на шоломі. Взявши його до рук, залізна рукавиця змахнула павутиння, яке з легкісттю злетіло, ніби було не справжнім. Не знаючи про те, що місце де нині перебував цей предмет, було покинуте людьми багато років тому, могло здатися, нібито про цю річ дбають і навіть використовують.

Нахиливши голову в бік, чорні очі ще раз уважно подивилися на вишукано зроблений обладунок. Вже за мить, темний силует рухався у напрямку виходу, разом із своєї знахідкою, і зачинивши двері, спустився на поверх нижче до коридору, по обидва боки від якого знаходилися сходи, що вели до просторого холу. Відкривши широкі двері, лицар залишив приміщення і підійшов до кінної прив'язі. Чорний кінь, чекавший на свого господаря, виглядав сильним і статним.

Поклавши шолом у седільну шкіряну сумку, наїзник попрямував доргою, швидко віддаляючись усе далі, лишаючи за своєю спиною величезний кам'яний замок, який свого часу був оплотом героїв та лицарів. Обителлю справжніх легенд.

Кнайт прокинувся у своїй кімнаті. Промені ранкового сонця, наповнювали приміщення теплим, весняним світлом. Це житло здавалося не таким розкішним, яким могло бути, але виглядало набагато приємнішим і затишнішим аніж казарма. Таким, яким хотіла бачити його людина, що мешкала тут.

Одягнувшись, господар поглянув на міцний дубовий стіл, що стояв навпроти вікна. На коричневій поверхні лежав шолом, який він привіз минулої ночі із таємничого замку.

Прекрасна робота невідомого майстра не могла залишити байдужим жодну людину, що захоплювалась поєдинками та палала інтересом до обладунків. Вертикальні отвори для дихання, ніби грізні ворота у неприступну фортецю, захищали обличчя свого господаря. Округла форма, досконало втілена в металі, гармонійно поєднувала в собі красу та надійність, а прорізи для очей виглядали загрозливо і ніби вдивлялися в душу свого супротивника. Це був не просто шолом елітного лицаря, ця річ здавалась унікальною і напевно у минулому належала легендарному воїну.

Кнайт переступив поріг і зробив крок у весняний ранок. Вдохнувши чисте, свіже повітря, чоловік відчув усю чарівність цієї пори року. Напрочут приємне відчуття, яке доповнював спів птахів і легкий шелест дерев. Здавалося, що цей ранок належить тільки йому, і ніякі стороні звуки у ці миті не відволікали свідомість від голосу самої природи.

Грінспрінг, столиця королівства і рідне місто лицаря, дивовижним чином поєднало в собі одних із найкращих представників військової справи і переможців турнірів, а також майстрів не тільки меча, але й науки. Обитель знавців зброї та просвітництва, суттєво відрізнялась від решти інших земель. Багато людей, мешкаючих тут були освіченими, незважаючи на те, що книги, являли собою велику розкіш і коштували дорого, освіті в цьому місці приділяли особливу увагу. Для його лицарів, вміння писати та читати було обовязковим, рівносильно умінню володіти зброєю та їздити верхи.

З незапамятних часів, турніри являли собою своєрідний культ для жителів міста у доброму розумінні слова. Люди із захопленням приходили на ристалище, щоб підтримати своїх відважних героїв. Найкращі із них ставали досить забезпеченими, тренування і двобої займали більшу частину їхнього часу, являючись основною метою життя. Безумовно у разі війни усі вони стали би стіною за свої міста.

Кнайт, пройшов кам'яною бруківкою вулиці, повз міську охорону. Вартові із повагою вітали його, а він у свою чергу доброзичливо кивнул їм у відповідь.

Цього відважного лицаря та шляхетного воїна у місті знали всі. Переможець багатьох турнірів, будучи неперевершеним вершником та мечником, володіючи якостями лідера, у майбутньому він міг би стати видатним полководцем, але про це поки що не замислювався. Попре загальну любов та визнання, слава не сп'янила його, не робила надмірним, залишаючи відкритим та легким у спілкуванні.

Лицар попрямував до високої кам'яної будівлі з двома баштами, яка знаходилась у п'яти хвилинах ходи. У цьому будинку мешкав його добрий та мудрий друг, неофіційний радник короля з найважливіших питаннь, Магіус. Ходили чутки, що він має надздібності, добре відчуває людей і навіть вміє читати їхні думки. Цей чоловік дійсно володів таємним мистецтвом, що зветься магією, проте ніхто із розповсюджувачів чуток не був свідком його чудес.

Увійшовши через центральний вхід, Кнайт прослідував на другий поверх, двері у просторий світлий кабінет були наполовину відкриті. 

Перед вікном, біля столу зі стільцем стояв Магіус. Чоловік із сивим волоссям, років семидесяти виглядав досить бадьоро, акуратна зачіска, невелика борода і світло-блакитні очі. Він був одягненій у довгий, сірий балахон з капюшоном, що вільно звисав у нього за спиною і поясом у вигляді акуратної мотузки. Ноги його були взуті у гостроносі чоботи. По тілобудові Магіус, програвав своєму гостеві, досить високий, проте не настільки міцний у м'язах, хазяїн будинку на перший погляд не походив на воїна, проте хто знає, ким могла бути ця людина раніше.



Angelnik

Відредаговано: 27.04.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись