Випадкові робінзони

Випадкові робінзони

«Бежибежибежибежи!», - в голові калатало думку, в грудях - серце. В горлі дерло від пилу, легкі розривалися від нестачі повітря, по спині чимось гострим бив рюкзак, але Стас навіть не думав зупинятися. Адже позаду біг той самий «утю-тю-свинка». Здоровенний кабан, в якого ікла розміром з мізинець хлопчика. І цей кабан був налаштований вкрай серйозно. Особливо через ту пропозицію Наталки - давай кинемо в нього брудом.

Ага, кинули одні, гадали - злякається. Гадали — образиться, гадали — втече.

Так звичайно. Цей кабан відразу все кинув, і образився. Ні, він дійсно все кинув, і образився, але не втік, а навіть навпаки - побіг в сторону дітей. Стас схопив Наташу і що було сили підкинув на гілку яблуні-дички, яка росла тут на схилі. Дівчинка якимось дивом зачепилася за стовбур і не впала. Але самому хлопчикові вже місця на дереві не залишилось, ця яблуня була більше на кущ схожа.

Ось Стас і побіг. Усі його знайомі блогери-екстремальникі радили в своїх роликах - «зустрінеш кабана, шуми голосніше». Стас шумів, як умів. Але кабан не відставав. Схоже, що йому навіть подобалось, що Стас шуміть, то тоді легше хлопця знайти. Добре, що хлопчик втік зиґзаґом між кущами, і кабан не встигав набрати розгін як слід. Оббігши п'яними зиґзаґами усі кущі, Стас вибіг до озера, з якого зовсім недавно вони з Наталею вилізли.

«Ура», - подумки вигукнув він, стрибнув у воду рибкою і потужними гребками поплив на середину.

Кабан кинувся було за ним, але вода - не його стихія, і тварина, грізно хрокнувши на прощання, розгорнулася і потрусила назад, смішно посмикуючи своїх куцим хвостом.

***

За три години до цього.

- Христина Євгенівна, давайте поїдемо на екскурсію, ну давайте, - канючили діти, - там гори можна буде подивитися, ліс справжній, а не те, що в телевізорі.

Через кілька годин вчителька здалася і діти, радісно галасуючи, побігли в шкільний автобус. Всі сіли, водій плавно рушив і подорож почалася.

Знав би Стас, як це подорож буде проходити насправді, то сидів би вдома. Але він не знав, тому весь час робив фото пейзажів і чекав, коли ж з'явиться сигнал, щоб викласти їх собі в Інстаграм.

Коли діти приїхали на базу національного парку, то був уже полудень. База складалася з пари будиночків і невеликого аеродрому.

Дітей зустрів провідник, який розповів, що їх чекає на екскурсії. Кожній дитині видали пакет з обіднім перекусом, і усі, радіючи і галасуючи, швидко пішли по стежці.

Стас в цей час намагався знайти сигнал мережі для свого телефону, і спіймав його лише на  аеродромі, де стояв маленький двомісний літак, схожий на маленьку машинку-смарт, до якої прикрутили двометрові крила і хвіст.

Стас сфотографував красеня, і знайшов на YouTube кілька роликів про управління цим літаком. Хлопчик заглянув в кабіну, і виявилося, що ключ у замку запалювання, і кабіна не замкнені.

- Це знак, - пробурмотів Стас, і забрався всередину.

Він запустив відео і почав швидко його переглядати, мріючи про те, як підніметься в небо, і викладе новину на свій блог. Так його підписники на каналі помруть від заздрощів!

- Ти що це тут робиш? - пролунало раптом над вухом. Стас від несподіванки аж підскочив.

- Ф-фу, налякала, - видихнув він, побачивши, що це Наташа, його однокласниця, - ось, хочу завести і злетіти, хочеш зі мною?

- Звичайно! - тут же встрибнула дівчинка в кабіну, - питаєш ще.

Слідуючи вказівкам з ролика, хлопчик запустив двигун, який завівся з тихим шумом, як і належить хорошому німецькому апарату. Потім, натиснув рукоять газу. Літак плавно покотився, все швидше і швидше набираючи швидкість.

Через хвилину вони опинилися в повітрі. Ролик на телефоні скінчився, але управління було інтуїтивно зрозумілим, тому Стас керував кермом вправо-вліво без труднощів. Вид згори був дуже гарним. Смужка річки, темна громада ліси, гори. Діти летіли, радіючи від захоплення, шо навіть забули про час. Поки, через кілька хвилин двигун не почав чхати.

- Що це? - стривожилася Наташа.

- Зараз, розберемося - почав Стас переглядати ролик, - десь тут було про паливний датчик.

Хлопець підняв очі на кругле віконце зі стрілочкою на цифрі «0» і зойкнув. Він згадав, що перемотав ролик, де на самому початку пілот казав, що завжди необхідно перевіряти рівень палива.

- Ми падаємо! - раптом панічно заверещала Наташа, коли двигун замовк, і діти опинилися в повній тиші. Вони чули тільки невеликий свист повітря, який розсікали крила. Але вони не впали, адже розумні інженери спроектували літачок так, щоб він міг планувати. Тільки ось планувати особливо було нікуди, скрізь ліс, тільки в одному місці промайнуло дзеркало озера з відбивавшимся в ньому яскраво-блакитним небом.

Стас повернув кермо. Літачок, приземляючись в озеро, прорізав поверхню води, втратив швидкість і почав плавно тонути. Діти, кричачи від паніки, вибралися з кабіни і попливли наввимашки до берега. Там виповзли на землю і почали відпльовуватися від води.

- Де це ми? - задумливо сказала Наташа, озираючись на всі боки.



Александр Варламов

Відредаговано: 09.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись