Вовча зграя

Розділ I. Вовча зграя




 

Розділ I

"Вовча зграя"

 

      Культ Мелетвера сягає сивої давнини, коли ще перші переселенці почали наповнювати простори Благандії. Найбільше прихильників Мелетвера зосереджено на Скагірі, де орудувало багато ватаг берсерків-ульфхеднарів (вовків-перевертнів). Саме ці групи воїнів прийняли Мелетвера за свого покровителя, принесли йому величезні жертви, взамін на що отримали свою звірину подобу та інстинкти. В древніх записах зазначалося, що ватаги берсерків тероризували практично всі острови Скагіра, проявляючи нелюдську жорстокість, через що стали ізгоями серед власного народу. Однак це аніскільки не заважає Мелетверу бути одним із самих шанованих богів серед воїнів та звитяжців, які шанують звірину лють та спритність, а також не цураються приносити своєму богу людські жертви.


Хрольф Дульфхорд. "Оповіді про берсерків."

 

**************

 

   Погода почала псуватися ближче до вечора, коли до берега припливли останні рибацькі човни місцевих рибалок. Від моря гонило прохолодою, а вода, зеленувата як трясина, зараз здавалася і взагалі чорною.

   Невеличке селище, зване із давніх-давен Синьоводною, уже готувалося до сну, горіли лише смолоскипи біля берега та поодинокі свічки, що відсвічували тьмяним світлом у маленьких віконечках.

   Жінки та дітлахи із байдужими обличчями спостерігали, як рибаки заволокли свої невеличкі човники на берег, одразу почали розвантажувати небагатий улов та розплутувати сіті, аби встигнути до початку бурі.

– А буря то буде, най її! – крикнув хрипко Вілі, досвідчений рибалка, який жив на цьому узбережжі уже добрих шістдесят дев`ять років і гарно розумівся як на риболовлі, так і на погоді, – Погане у мене передчуття, хлопці! Ой погане!

   "Хлопці" мовчки кивали, опустивши голови над снастями і рибою. Більшість із них ще і не вважалися дорослими, однак у море ходили із раннього дитинства.

– Марель, ти куди вискочила! Ану до хати! – гримнув Вілі, коли запримітив свою маленьку онуку, яка вискочила із хати і помчала до діда.

   Рибалки уже докінчили із сітями, зібрали рибу і рушили до осель, де на них чекали тепло, гаряча юшка і юрба дітлахів. Вілі ж тим часом тримав за руку маленьку дівчинку, яка радісно стрибала біля діда і розповідала про сьогоднішні пригоди.

– А ми сьогодні краба зловили! Ось такого! А потім мама принесла дивоцвіту та чортополоху, і ми сплели собі віночки!

– Хм, кхм...Краб, це добре. – лише і сказав Вілі. Він ніколи не славився вмінням гарно говорити, а тим паче бути люб`язним. Однак рибалкою був незрівнянним.

    Позаду них бурлило море, усе довкола миттєво почало темніти, а чорні хмари тягнулися на них, наче віщуючи кінець світу. Гримнуло вперше тоді, коли Вілі разом із онукою дійшов до хати. Дівчинка від несподіванки зойкнула, приліпилася до ноги дідуся і захнюпала.

– Ну і навіщо ці сльози, Марелько? – сказав Вілі, нахилившись до дівчинки, аби заспокоїти її, – Тут й так води вистачає, псякрев...

   Над головою спалахнуло, освітило всю похмуру місцину. А тоді гримнуло так гучно, що і сам Вілі пригнувся. Собаки залаяли, жінки та діти налякано перезирнулися, ну а чоловіки матюкалися.

– Зойка, забери дитину, буря наближається! – крикнув Вілі із порогу до доньки, яка саме насипала в дерев`яні миски юшку із шматками краба та риби.

   Струнка світловолоса дівчина взяла доньку за руку, витерла їй сльози та намагалася заспокоїти. Знову гримнуло, дівчинка заплакала ще дужче.

– Ну скільки вже можна... – почав було Вілі, але тут-таки перервав себе.

   Море позаду нього бурлило, здіймало свої хвилі, які котилися на берег. Темний горизонт раз за разом освітлювався спалахами блискавок. Вілі обернувся, подивився на бурю, яка неслася прямісінько на них.

– Погане у мене передчуття.

   Він дивився на море та темряву, яка йшла за хвилями. Почав сікти дощ, миттю омиваючи його обличчя. Вітер рвав розвішені надворі сіті та снасті. Чоловік було подумав зайти до хати, але цієї миті в небі знову блискнуло, освітило на декілька секунд горизонт. А разом із ним і десяток кораблів, що наче примари стрімко пливли в бік берега.

   Вілі закляк, спробував розгледіти колір вітрил та герб, але бачив лише темряву. Піратів тут не бачили уже добрих десять років, та й кораблі місцевих лордів неодноразово проходили повз ці місця, інколи навіть пришвартовувалися біля поселення, аби набрати прісної води та запасів. Але ніхто і ніколи в здоровому глузді не виходив в море в таку погоду.

– Зойка, глянь.

   Дівчина врешті змогла заспокоїти доньку, дала їй нещодавно спеченого калачика, аби та себе чимось зайняла. Тоді підійшла до батька і подивилася на горизонт, де уже чітко простежувалися темні силуети кораблів та великих вітрил. Вітер та хвилі кидалися на них, розгойдували в різні боки, обливали водою. Але кораблі стрімко наближалися до берега рівною шеренгою, а ряди довгих весел вправно веслували. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше