Всіхній Ліс

- Алане, синку, бігом у хату, поки не почалося!
Мама визирала з привідчинених дверей хати, приклавши руку до чола, дашечком, затуляючи очі від яскравого сонця і перших поривів вітру, котрий ніс із собою хмарки пилу, піску і уривків пластикових пакетів.
- Ну мааамооо! Ще трошки, - проскиглив Алан, стискаючи у руках вицвілий від часу пластиковий держак чи то швабри, чи то мітли, котрий використовував як знарядя, розкопуючи сухий сірий ґрунт. - Я респіратора надіну.
- Я кому сказала! - прогриміла мама. - Диви, яке суне. Який вже тут респіратор? В хату сховався бігом!

Мама допомогла зняти черевики, розстебнула блискавку куртки, струсила за поріг з усього того товстий шар пилу і сажі і хутенько зачинила двері, у котрі все частіше і настирніше сипало жменями піску і дрібних камінців. Порив вітру гупнув дверима і мама перехрестилася.
- Спаси господи. Алане, руки помив?

В кухні було темно. Мама уже встигла опустити ролети на вікнах, аби перечекати бурю, яка жбурляла у них свою суху і сіру лють.
На столі горіла свічка.
- А що? Писанку для тата намалюєш?
- Уже? - захоплено спитав хлопчик.
- А то коли ж, як не зараз, - відповіла мама, розкладаючи біля свічки писачки, грудочку воску і кілька відварених яєць.
- Оооо. - тільки й проспівав Алан, закусуючи губу і вигадуючи майбутні візерунки на писанках.

Тато був у сусідній кімнаті. У нього була важлива співбесіда. З-за щільно зачинених дверей чувся його голос. Кілька днів тому, жінка, яка віддалено працювала секретарем у фірмі, куди хотів потрапити на роботу тато, нарешті запросила його на співбесіду. Теж віддалено. І тепер тато відповідав на питання роботодавця, щоб отримати роботу онлайн-консультанта з продажу побутової техніки.
Четверта хвиля цьогорічного вірусу доходила до піку, і хоч кількість постраждалих ніхто уже не рахував, проте, усі знали, що вірус є, і що після піку буде спад, а після спаду знову почнуться продажі.
Тож, мама, тато і Алан дуже чекали, що тато таки отримає ту роботу. Він буде заробляти гроші, і можливо нарешті мрія Алана здійсниться.

Хлопчик примружив очі, вдивляючись у шершаву поверхню яйця, потримав писачок над полум'ям свічки і почав виводити на шкаралупі воскові лінії. Робота була цікава і важлива. Алан поринув у неї, не помічаючи грюкотіння ролетів та важкого ухання на горищі. Буря лютуватиме ще годину, тож часу для писанок вдосталь.
- Що там вимальовуєш? - скуйовдив хлопчачий чубчик тато, зайшовши до кухні.
- Я от... мрію свою намалював. Щоб збулася. - натхненно прощебетав малий, простягаючи батькові пописане воском яйце.
- Мрію? Ого, як гарно. Ану, що тут у нас? - покрутив тато яйце, роздивляючись його з усіх боків.
- Ну, там ще не готово. Оце бачиш... тут дерева - провів пальчиком по шкаралупі Алан. - А оце от озеро. Я ще нас тут зараз намалюю. Останні штрихи. Гарно буде...
Хлопчик узявся домальовувати себе, маму і тата.
Писанка-мрія. Так він її назвав.
Найбільшою мрією Алана був пікнік у справжньому лісі. Він ніколи не бачив ліс, хоч жив у місцевості, яка зветься Полісся. Може частинка "по" - означала те, що стало По тому, як ліс зник. Тому й По-лісся. Алан не знав напевно, але бачив картинки в інтернеті, де багато дерев кронами спліталися десь під небом, а зелена трава була схожа на фантастичний килим. Між травинок виднілися квіти, і маленькі барвисті метелики кружляли над ними тут і там.

Там, де дерева закінчувались, виднілася поцяткована блискучим ряботинням поверхня озера. Справжнього озера Алан теж ніколи не бачив, хоч багато чув про те, що раніше у цих краях, де були ліси, без слова "По", було багато озер і навіть річок. У деяких можна було купатися. Алан не розумів, як може бути, щоб така кількість води була в одному місці і найдивовижнішим було те, що вона була Нічийна. Нічийна і всіхня водночас. Кажуть, усі люди могли ходити до озера і купатися у ньому досхочу.
А тоді, з озерами теж сталося "По".
І з річками. І з травою з метеликами. І з усім тим, що тепер було лише на малюнках і тепер от... на писанці, яку дитячі пальчики обережно крутили і обертали, доки віск лишав на поверхні глазуровані сліди.
Слово "пікнік" Алан теж прочитав в інтернеті. Воно означало сидіння на зеленій траві, поміж високих дерев, біля справжнього озера. Сидіння, і поїдання бутербродів, чи млинців, чи що там було заведено поїдати, сидячи на траві у тінистому зеленому лісі.
Хлопчик читав, що лісів майже ніде уже не лишилося. Та проте, наче б то один справжній ліс є десь неподалік, за тридцять з лишком кілометрів. Правда, він не нічийний, а приватний. Огороджений високим муром зі щитами, від піщаних бур і від людей, які не мають грошей, щоб увійти за цю огорожу і робити Пікнік.
Тому, для здійснення Аланової мрії неодмінно потрібно було, щоб тато почав продавати онлайн усі ті зволожувачі, інгалятори і очищувачі повітря, про які так багато читав перед співбесідою.

- Дуже красиво, синку. - сказала мама, опускаючи яйце у фарбу. - Дивись, як гарно фарбується. Червоне буде, аж... багряне.

Яйце купалося у кривавій жижі, показуючи глянцеві округлі боки з білими лініями та цятками, з деревами, метеликами і сім'єю, яка робила Пікнік.
- Тато, а ти точно отримаєш ту роботу? - задумливо спитав малий.
- Я дуже готувався, синку. І співбесіда пройшла не погано, як на мене. Тож, думаю - маю усі шанси. - підбадьорливо підморгнув тато.
- А як ні?
- А як ні, то буде інша співбесіда.
Алан боявся того "Ні", бо воно означало відкладену на потім мрію і сум в очах мами. Воно означало напругу у голосі тата, котрий нервово зачинявся у кімнаті, читаючи інструкції і вивчаючи історії брендів. Те "Ні" траплялося уже кілька разів і було дуже тривожним та невеселим.

Буря за стінами будинку почала затихати і раптом, ... разом з несподівано різкою тишею ззовні, всередині Аланової голови дуже голосно і ясно пролунала думка. Думка була така проста, така очевидна і геніальна, що хлопчик ляснув себе по лобі і чкурнув у передпокій, де на гачку у шафі висіла його куртка.
Алан запхав руку у кишеню і дістав жменю скарбів, викопаних із землі: один кругленький камінець, стару металеву монету, шматочок грубого синього скла і ... насінину дерева. Жолудь? Наче так тато його назвав. Алан не знав, що то за дерево таке - Жолудь, але вирішив, що мусить його виростити. Він знайде і виростить багато Жолудів і матиме власний Ліс. Ні, він зробить Всіхній Ліс! Ліс для пікніку, без паркану і охорони. Туди зможуть приходити усі діти. І робити Пікнік.
Від цих думок серце у грудях радісно калатало, а на щічках хлопчика з'явився рум'янець.
Алан загорнув жолудь у сухий попелястий грунт у пластиковому горщику і полив його водою з крану.
- Алан! Ти куди воду лиєш?
- Я технічну мам... з крану! Я дерево буду ростити, мам. У мене буде свій ліс. Всіхній. Я все придумав!
- Синку... він старий і швидше за все - мертвий. Той жолудь... він бозна скільки у піску пролежав. А якби й проріс, то бурі... Ох, Алане... - у маминих очах зявився той вираз суму і жалю, який змушував плечі хлопчика опускатися і означав, що нічого із затії не вийде.
- Давай. Я висиплю. Не витрачай воду надарма.
Мама узяла горщик із землею і хотіла рушити з кухні, коли тато узяв її за руку і пильно глянув у вічі.
- Яся... віддай. - тихо промовив він.
Тато не сказав більше нічого, але мама на мить завмерла, дивлячись у горщик з мокрим грунтом, а тоді, повернулася до Алана і посміхнулася.
- Пробач. Давай спробуємо. Ти знаєш... Всіхній ліс - це дуже гарна ідея. Я тобі ще кілька горщиків на горищі знайду.