1. Обличчя у дзеркалі

  Крамниця була безлюдною. Високі полиці, на яких стояли найрізноманітніші товари, в більшості своїй магічого призначення, тягнулися від підлоги до самої стелі. Чудові золоті та срібні прикраси, вироби з коштовного каміння лежали у засклених вітринах на білому оксамиті, підсвічені спеціальними синюватими кристалами, які мені привезли спеціально з Землі скель -  як кажуть, під особисте замовлення. У повітрі витав невловимий аромат східних прянощів та ароматичних олій.

Раптом двері рипнули, задзеленчав маленький срібний дзвіночок у вигляді клітки з птахом, котрий сповіщав - до нас прийшов відвідувач. Я подивилася у вікно свого робочого кабінету, котре виходило в торгівельну залу - з того боку воно виглядало як дзеркало, і ніхто не міг здогадатися, що через нього хтось за вами спостерігає.

Делія, що нудьгувала за прилавком, читаючи підручник з травознавства, підвела голову та приязно всміхнулася покупцеві. Я не бачила його обличчя, бо він стояв до мене спиною. Це був високий чоловік з довгим світлим волоссям, що спадало на плечі, в чорному плащі, який на правому плечі був сколотий срібною застібкою у вигляді стилізованої хмари з блискавкою.

"Маг, - подумала я. - Проте якийсь незнайомий, я жодного разу тут його не бачила. Мабуть, один із тих, котрих Назір позвозив з усього світу для цього свого експерименту. Ну що ж, і мені з того є якась вигода. Бо усім магам час від часу потрібні як не інгредієнти для їхніх еліксирів, так ті чи інші ритуальні предмети. А чарівниці страшенно полюбляють коштовності. Тож без роботи ти, Даночко, не залишишся..."

Відвідувач ввічливо звернувся до Делії, вказуючи рукою на одну з полиць. Я не чула, про що вони говорили, та певно пан маг хотів поповнити свої запаси трав, бо дівчина почала викладати на прилавок  різні коробочки та скляночки, а він схвально кивав головою. Тоді дістав невеликий мішечок, склав туди свої покупки та розплатився з продавчинею. Мабуть, сказав їй якийсь комплімент, бо Делія стримано посміхнулася. Вона завжди була серйозною дівчиною і не фліртувала з покупцями.

Чоловік у чорному зробив кілька кроків до виходу, та раптом розвернувся й подивився прямісінько в моє дзеркало.

 - Виходь, Соловейку, - промовив він. - Я тебе бачу.

Я злякано відсахнулася од вікна. Ні, цього не може бути. Це не він! Мені усе це сниться...

***

І справді, це був усього лиш тільки сон. Я розплющила очі і побачила, що моя голова лежить на плечі Вента, а він  обіймає мене і  кліпає очима, наче не може зрозуміти, де знаходиться. Видно, також  щойно прокинувся.

 - Тобі знову щось наснилося, - констатував він.

 - Ага, ти ж знаєш, у мене таке буває.

 - Я злякався, подумав -  у тебе щось болить.

 - Невже я кричала?

 - Та ні, ти поводилася тихо, але якось так уся затремтіла, немовби побачила щось дуже страшне.

 - Та дрібниці, не звертай уваги!

Він  притулився чолом до мого чола і зазирнув мені в вічі.

 - Ану розповідай, чому  ти так себе поводила? - жартівливо пригрозив. - Можливо, тобі наснилося не щось страшне, а навпаки? І тремтіла ти не від страху, а від....

Я поклала палець йому на губи.

 - Ти, як завжди, потрапив пальцем у небо зі своїми жартами. Ну добре, я розкажу, бо цей сон стосується і тебе...

Він підклав під спину подушку і всівся на ліжку, притягнувши мене ближче до себе.

 - Певно, розповідь буде дуже цікава. Я вже в передчутті чогось такого...

Його очі сміялися, а рука вже опинилась у мене під сорочкою. Я ляснула його по пальцях.

 - Не заважай. Це дуже серйозний сон. Але я не можу зрозуміти, що у ньому зашифровано.

 - Ну, давай спробуємо розібратися разом. - погодився Вент.

 - Мені наснилося якесь дивне місце - щось ніби схоже на крамницю, де продаються різні магічні речі. І я знала, що ця крамниця належить мені, я її власниця. І от я сиджу в кімнаті, а тут заходить чоловік в чорному плащі...

 - А потім виявляється, що це вампір з отакенними-от зубами! - Вент скорчив страшну гримасу. - Чому всім дівчатам час від часу сняться вампіри?

- Венте, до чого тут вампіри? Той чоловік - він був якийсь дивний. У чорному плащі, а на плечі срібна застібка - хмара і блискавка. І весь у чорному,  з довгим світлим волоссям, а ще на обличчі в нього був дивний шрам - отут, на щоці. І я подумала, що це пан Меч.

-Отакої, він тобі навіть сниться, - голос Вента раптом став серйозним, він трохи відсунувся від мене. - Я думав, після закінчення навчання цей чоловік залишить тебе у спокої. Він і так зіпсував усі наші плани, і замість Мірте ми їдемо жити до вашої Столиці. Через що ти увесь час зітхаєш і депресуєш. Так навіть уві сні він тобі спокою не дає...

 - Венте, ти ревнуєш? Це смішно. Втім, можеш бути спокійним, бо це був не пан Веріус. У нього немає такого шраму на обличчі, і застібка геть інша - і ти це чудово знаєш, що носить на плащі він зображення меча, а не блискавки.

 - То хто ж це був, той загадковий чоловік з твого сну?

 - Це був ти...

 - Ото маячня! Але у мене теж немає ні шраму, ні блискавки. І довге волосся та чорний колір в одязі я терпіти не можу...

 - І все одно це був ти, Венте!

 - Що ж, припустімо це був я, і що далі?

 - Нічого, я прокинулась. Але у мене залишилося таке відчуття... знаєш, як буває, коли  тобі здається, що бачиш якусь примару.

 - Ну все, - він схопив мене в обійми і перекинув на спину. - Мало того, що я снюся тобі в такому непривабливому вигляді, то ще й ти називаєш мене примарою! Таке точно заслуговує на покарання!

Я навіть не пробувала йому опиратися. Хвиля бажавння затопила мене і змусила забути про все на світі, навіть про той чудернацький сон.

Та коли ми вже лежали, обійнявшись і переводячи дихання, я раптом згадала:

 - Нам же сьогодні на прийом до короля! Венте, котра година?

Ми дружно підняли голови і глянули на годинник, що висів навпроти ліжка. Стрілки показували чверть на дванадцяту.

 - От дідько, що ж ми так заспали, - пробурмотів Вент. - Отож, маємо зовсім небагато часу на збори.