Повернути втрачене

Глава 1. Марта

Що таке кохання? Той тремтливий клубочок тепла в серці, що не покидає й на мить? Та шалена радість, яку відчувають люди при зустрічі? Той потяг, що змушує в величезному натовпі очима шукати його? Та тривога, що оселяється в душі, коли в дім милого приходить лихо? Чи може кохання — це не почуття, а особливий зв'язок від серця до серця, через який люди здатні обмінюватися енергією, радістю і сповістити про погане через раптову тривогу, якій немає пояснення?

Існує легенда, що колись всі істинні пари могли спілкуватися між собою на рівні аури, як далеко вони не знаходилися б. Потім людство втратило цей дар. Та, можливо, не безслідно...

Сьогодні від самого світанку мені здавалося, ніби я відчувала небезпеку. Я прокинулася від жахіття в холодному поту. Страх оповив мою душу, заповнивши собою кожен її куточок. Сон чи дійсність? Все було так реально, що я не могла прийти до тями. Лиш трішечки стало легше, коли я впізнала свого чоловіка, що спав поруч, ні про що не здогадуючись, і нашу спальню, яку залила напівтемрява, освітлена ліхтарями з вулиці.

— Алексе... Алексе! — спершу пошепки, а потім голосно стала будити його. Зараз мені була необхідна підтримка.

— Що? Що таке? Пологи? — крізь сон пролепетав він і підстрибнув на ліжку.

— Які пологи? Ще лише сьомий місяць... Мені сон страшний приснився, — пояснила я, схвильовано глянувши на коханого. Олексій зітхнув. Не то полегшено, не то навпаки важко. А я продовжила: — Наче я стояла на мосту... Навколо туман, нічого не видно... А потім я помітила постать, ще пізніше впізнала тебе. Я хотіла побігти до тебе, але не змогла. Міст був розламаний посередині. А ти глянув на мене, розвернувся і пішов... в туман. А я залишилася одна. Було так страшно...

— Марто, це просто сон. Перекинь подушку на інший бік і спи далі, — порадив він. Невдоволена таким поворотом, я насупилася. А чоловік, важко зітхнувши, простягнув до мене руки:

— Ходи сюди, обійму... Все, я тут, бачиш? Лягай спати. Мені рано вставати...

— Може не поїдеш? Мені так страшно... Станеться щось погане. Будь ласка, прошу тебе... — я вірила, що якби він погодився, все було б добре. Ми уникли б великого лиха. Вже тоді я передчувала катастрофу.

— Бізнес не будується на передчуттях, Марто. Не треба хвилюватися. Ми маємо важливі справи, суд не перенесуть лише тому, що моїй дружині приснився поганий сон, — з сарказмом хмикнув чоловік і, обійнявши мене, тієї ж миті заснув. А ось я стулити очей не посміла. Страх пробирався в глибини моєї душі, отруюючи свідомість.

Алекс прокинувся за хвилину перед будильником. Вимкнувши його, одразу встав з ліжка і подався в ванну. Після неї за розкладом вранішня пробіжка, холодний душ, а потім процес перетворення. Зайшов у гардеробну спортсмен, а вийшов звідти — солідний бізнесмен. Увесь той час я займалася йогою і спеціальним комплексом вправ для вагітних. Мені перевдягатися потреби не було, тож лише накинувши на нічну сорочку теплий халат, спустилася з чоловіком вниз. Ми жили в величезному котеджі, що належав його батькам. Окрім нас тут ще мешкав брат-близнюк Олексія Олександр, а також їхня старша сестра Ліза. Мої свекри теж теоретично тут проживали, але фактично вони більше мешкали в Лондоні, а сюди лише час від часу навідувалися.

Попри те, вдома діяли їхні правила, що передбачали спільний сніданок. Саме під час цього дійства я й намагалася вмовити мого коханого залишитися вдома, посилаючись на моє погане самопочуття.

— Ну, може мені поїхати одному? — врешті здався Саша, глянувши на брата. Той лише хмикнув.

— Їдь на роботу, я подбаю про Марту, — люб'язно запропонувала Ліза. — Мама завжди каже, що сни часто бувають перевертнями. Якщо приснилося щось погане, отже, станеться хороше.

Сонячно всміхнувшись, вона м'яко взяла мою руку у свою і стиснула її. Сестра чоловіка стала мені доброю подругою, тож її слова дещо заспокоїли. Може й справді лише даремно нервую себе. В моєму стані взагалі протипоказані будь-які хвилювання...

І все ж...

— Алексе, може все ж не поїдеш?

— Обіцяю повернутися якомога раніше. Вечір проведемо разом, добре? — всміхнувся мені чоловік і клацнув пальцем по носі.

— Все, ходімо, — мовив Саша і першим встав з-за столу. Олексій поцілував мене і поспішив вслід за близнюком. Залишилося тільки провести їх поглядом. Серце тривожно стиснулося, а моє маля постукало до мене в живіт. Скривилася від болісних відчуттів і важко зітхнула. Тоді я ще не уявляла, що бачу їх обох живими і цілими востаннє.

Того дня я залишилася вдома з надіями на краще чекати повернення коханого. Ліза підтримувала мене, як могла. Однак, не минуло й години, як враз пролунав дзвінок, що перевернув моє життя.

— Алло, Алексе? — здивовано вигукнула в слухавку, добре знаючи, що чоловік ніколи не телефонує, коли він на роботі, а, отже, щось трапилося.

— Доброго дня. Мене звати Павло Олегович Карпуш, я офіцер поліції, — почулося замість голосу коханого.

— Що з моїм чоловіком? — відчуваючи, як завмирає, пробите страхом, серце, крижаним голосом спитала я.

— Сталося ДТП за участю авто вашого чоловіка, — розпочав він. Слухавка сповзла з моєї руки, натомість її підхопила Ліза, яка була поруч.

— Вони живі? Мої брати живі? — вигукнула вона так надривисто й страшно. Світ переді мною поплив.

— Один з них врятувався, зараз його забирають у лікарню. А інший... Мої співчуття, пані, — так чітко почулося в слухавці.

— Марто! Марто, як ти? Не смій непритомніти! — крик дівчини був останнім, що я почула, перш ніж темрява поглинула світ.

Мене звати Марта. Марта Самсонова. Вам може бути знайоме моє ім'я, адже я — відома фігуристка. Щоправда, в пік своєї кар'єри я обрала кохання. Йти за покликом свого серця стало для мене звично ще зі школи, адже вже тоді я проявила бунтарський дух і замість хору, в який мене хотіла віддати мама, я попросила відвезти мене на каток. А потім замість юридичного, про який мріяв тато, продовжила займатися спортом. В золоті сімнадцять-двадцять два я вже змагалася за першість на льодовій арені, представляючи свою країну. А в двадцять чотири несподівано для себе самої закохалася. Романтичні побачення, прекрасні залицяння, пишне весілля, швидка вагітність... Історія мого життя нагадувала діснеївську казку про принцесу. Щоправда, не без труднощів. Довелося тимчасово залишити спорт і влитися в роль дружини молодого бізнесмена, світської леді. Але я все ще планувала продовжити тренування.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше