Втрачене щастя Тодося Осьмачки

Втрачене щастя Тодося Осьмачки

 

Відомий поет до божевільного шалу закохався в ігуменю жіночого монастиря, яка не витримала його залицянь і втекла геть.

Він довго йшов бурхливою житейською дорогою, вщент наповненою болем і стражданнями. Але особливу цікавість для істориків та літературознавців становить львівський період поетового життя.

Тодось Осьмачка з’явився у Львові навесні 1942 року. За іронією долі його від сталінських катів у білих халатах врятували …німці.

До нападу Гітлера на Радянський Союз поет перебував у Кирилівській психіатричній лікарні в Києві.

Коли до української столиці наблизилися німецькі війська, медперсонал розбігся хто куди, а звільнений поет пішки відправився на Черкащину – у рідне село Куцівку.

Яким чином він дістався до Львова – невідомо. Друзі та колеги по перу допомогли Осьмачці облаштуватися на новому місці.

А згодом відправили на відпочинок до маленького польського містечка з красивою назвою Криниця, щоб поет зміг хоч трохи залікувати свої душевні рани, завдані радянським режимом.

Його поселили у найкращому пансіоні міста – на фешенебельній віллі «Патрія». Тодось Осьмачка відразу привернув до себе увагу. Високий чоловік із синіми очима мав на вигляд років під п’ятдесят.

Практично ні з ким не спілкувався, весь вільний час проводив досить специфічно – або блукав в горах, або тихо просиджував у своїй кімнаті. Українці, які мешкали у «Патрії», зустрічалися з ним тільки в їдальні й були заінтриговані дивним сусідом. Поступово поета вдалося залучити до спілкування, і він іноді грав з іншими чоловіками в карти та ходив пити пиво.

В цей непростий період його життя з Тодосем Осьмачкою відбулася дивовижна пригода – він зустрів жінку своєї мрії і безтямно закохався. Закохався так, як ніколи з ним не було ні до того, ні після того.

Закохався до шаленства і неймовірних душевних мук!

Це глибоке почуття наклало свій відбиток на його розколоту підсвідомість, на його зранену стражданнями й людською жорстокістю психіку.

Він міг вилікуватися й злетіти над буденністю, але знову розчарувався – в жінках, в собі, в цьому байдужому до нього житті, в коханні.

І заплутався в покрученому лабіринті свого внутрішнього світу.

Мати Йосифа, ігуменя монастиря Сестер Студиток у Львові, теж приїхала у Криницю й на свою біду поселилася в «Патрії».

Колись в миру вона носила ім’я Олена Вітер, жила і навчалася в Києві. До речі, патріотично налаштована дівчина дружила із тими студентами, які потім пішли під Крути і полягли за незалежну Україну.

Разом із матір’ю втекла від більшовиків до Львова, де закінчила гімназію і присвятила себе служінню Богу.

«Вона була милої зовнішності, мала великі наскрізь проникливі чорні очі, культурна, весела, дотепна, поетичної вдачі, мала гарний голос, повна посвяти і жертви», — згадувала сестра Олімпія.

А черниця Свято-Покровського монастиря ордену Теодора-студита сестра Хризантія пізніше розповідала: «Це була дуже енергійна, гарна, вольова жінка з яскравими променистими очима! Надзвичайно добра серцем, вона обнімала зразу всіх, усім давала втіху...».

Не закохатися в неї було просто неможливо, і блукаючий поет відразу відчув на собі енергетичний вплив цієї незвичайної й духовно багатої натури.

За часів радянської окупації Львова ігуменю Йосифу заарештували, а потім піддали жорстоким тортурам, намагаючись «вибити» з неї свідчення проти митрополита Андрія Шептицького.

Під час цих допитів жінка трималася надзвичайно мужньо. Її били, ґвалтували, запалювали на ній одяг і погрожували спалити живцем – і все дарма!

Вона нічого не підписала і нікого не видала сталінським катам.

Ось що вона розповідала свого часу сестрі Олімпії:

«До нашого монастиря прийшли з револьверами агенти НКВС — 8 чоловіків і одна жінка. Кинулися на мене, почали шарпати, здирати рясу й лаяти: «Скинь це ти, сволоч митрополича, сволоч петлюрівська! Ми тебе переодягнемо й пересвятимо».

Мене завезли до будинку НКВС на Пеличенській вулиці. О восьмій вечора взяли на допит, що тривав до четвертої години ранку. Слідчі змінялися тричі, й кожен із них вимагав, щоби я «призналася».

Ставили мені три запити: чим я провинилася супроти совєтської влади? Відколи належу до Організації українських націоналістів та які зв’язки маю із закордоном? Де сховала зброю? Я, очевидячки, заперечувала всі ці закиди…Тягали мене за волосся, били головою об мур, кулаками в лице…

Били то гумовою, то залізною палицями, видирали волосся, викручували руки. Одного разу бухнула мені вустами кров. Енкаведист схопив брудну ганчірку, що лежала коло сплювачки, і запхав мені її до вуст. Згодом силою витяг ганчірку, відкрив мені вуста і сплюнув до них своє харкотиння. Від дня арештування мене допитували 47 разів і при кожному катували.

Раз везли мене з тюрми на допит і питали, чи хочу я самостійної України. Сказала, що так. Тоді кинули в льох, де мене обскочили щурі. Потім знову взяли в кімнату до слідчого, скинули з мене сорочку й дротом пустили електричний струм по тілу…».

Її повинні були розстріляти.

Але не встигли – Львів захопила німецька армія.

З тюрем та підвалів НКВС звільнили всіх в’язнів, в тому числі й уперту ігуменю. Митрополит відразу відправив матір Йосифу до Криниці підлікуватися і відпочити від пережитих жахів.

Ось так вона опинилася на віллі «Патрія». Саме тут доля звела жінку із напівбожевільним поетом, який потім став гордістю України.

Вони зустрілися всього на один день, і пішли далі різними шляхами, але вогонь кохання до цієї жінки не згасав у душі Тодося Осьмачки до останніх його днів.

Все трапилося у їдальні пансіонату. Ігуменя Йосифа опинилася за одним столом із Осьмачкою.

Поет був вражений красою жінки і здивований тим, що вона родом із Києва. Він якось ожив і почав вести світську бесіду.

Неодноразово повторював, що вони земляки, і навіть запропонував ігумені випити з ним по чарці на ознаменування такого, на його думку, важливого факту.



Анатолій Котов

#499 в Різне

У тексті є: кохання, війна, забуття

Відредаговано: 29.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись