Роздiл 1

Анотація:

Я знайшла спосіб провчити колишнього хлопця. Так йому, зраднику! Сам напросився. Ось тільки довелося для помсти зв'язатися з ботаном. Легка розплата могла закінчитися вдало. Але не для мене, Соні Горiхової. Здається, я вляпалася ще більше.
Мирний ботан несподівано стає хижим. А навколо мене починають розгортатися найбурхливіші події за всю історію універу, які можуть змінити моє життя назавжди...

*****
Соня

Очманіти! Як таке можливо, га?

Мені здається? Ну, будь ласка, будь ласочко... нехай так і буде.

Внутрішні благання і скиглення не допомогли.

Мій хлопець, як прилип до губастої Інги, так і затискає її біля стіни. Міцно же вони прикипiли в пристрасному поцілунку. Спритні пальці Інги не дрімали, схопили за дупу Артура, а тому хоч би що. Прицмокує. Дорвався, називається, хтивий самець до губатої п'явки.

Фр-р-р.

Я-то чого стою? Отямилася від шоку.

Щось же роблять в таких випадках ... Істерику треба закотити, пожаліти себе, нещасну. Капітана баскетбольної команди універу поцупили з-під носа.

Ще раз глянула на парочку. Ні-і.

Встигнеться поплакати. Зараз немає коли.

Криком проситься зовсім інший засіб. Підбігла і вмазала з усієї дурі рюкзаком по зраднику прилипаючому.

- Аа-ай! Со-Со... Со-оня? - вже колишній хлопець заїкатися почав, перший удар головою піймавши.

- Так ти зі мною? Кидаєшся на всяких? - процідила я, задихаючись від гніву.

І взагалі, мало йому. Нічого стримуватися! І другий раз замахнулася. Артур відскочив, на Інгу попало. Заверещала губата, сховалася за спину хлопця, на зраду ласого.

- Я не всяка! - викрикнула Інга з укриття.

- А я не змінював тобі. Ти все не так зрозуміла, - кинувся до мене самець, вважаючи за дуру.

Втім, і правильно. Дура раз вірила.

- Артур, між нами все скінчено назавжди, - особливо нічого і не було, але я ж для Інги гордий вид тримала.

- Соня, крихiтко, ти не можеш ...

Колишній хлопець не здавався. Інга за нами стежила, курка гламурна.

- Можу, Артур. Ще як можу, - відштовхнула зрадницькі руки, не минуло й двох хвилин, як іншу ними лапав. - Забудь про номер в готелі після фінальної гри універской ліги. Я. Тобі. Не дістануся.

Постріл потрапив чітко в ціль. Гарненький фейс Артура перекосило, почервонів весь, прощаючись з втратою. Так тобі, красунчик.

Саме час тікати прийшов. Гордо і незалежно. Так, і фиркнути в сторону Інги наостанок.

Так і зробила. До сходів пройти змогла, а далі бігти довелося. Артур не змирився з втратою. Тільки й чекав гад від мене одного, з Інгамі всякими розважаючись.

- Соня, я номер в готелі вже забронював. Виба-а-ач! Не штрафуй мене так. С-о-оня!!!

Кричав мені навздогін, переслідуючи далі.

- Інгу туди вези! Від мене відчепися.

- Хочу з тобою, Соня. Тільки з тобою!

І збоченний гад же не відчепиться.

Пощастило ще, що не наздогнав, студенти шлях загородили. Буде мені лити на вуха, що я не те побачила. Привиділася мені п'явка губата. А насправді, Артур користь світу приносив, за таке не штрафують, ночі зі мною лишаючи.

Фіг йому тепер, стати моїм першим. Нехай у Інги буде сотим.

З нього станеться, винуватою мене зробити. Річ у тім, попередила вчора, що не приїду сьогодні в універ. Плани змінилися, але замість подзвонити, особисто до нього бігла-спотикалася повідомити. Біля студентів юридичного факультету не знайшла, зате підказали, де горе-капітана шукати.

Знайшла, рогате дякую вам.

До першого поверху з сьомого поки добігла, прокрутила багато версій. Відстане-не відстане? Швидко забуде або з Інгою ще швидше? Кожна версія вела по ниточці до клубка з маленькою такою назвою: «ПОМСТА».

Ух-х, як же мені хотілося зрадника провчити.

Вигуки Артура підкликали мене вже з другого поверху. Гнався по п'ятах, замовлений номер бажаючи зі мною розділити.

Ой, мамочки. Ось-ось і наздожене.

Помсти немає. Відстати не дасть. На лекцію не встигну.

Нервово покрутила головою по коридору першого поверху. Нікого. Залишається тільки на вулицю збігати і вдома ховатися. Зробила крок вперед. І тут вхідні двері відчинилися.

Увійшов хлопець, видно, поспішав на навчання. Придивилася уважно. На зріст вище середнього, кошлатий шатен, обличчя симпатичне, але відсторонене. Нормально розглянути не змогла. Поправив окуляри, дивлячись собі під ноги, мене при цьому взагалі не помічаючи.

Хм. Я засумнівалася. Аж надто на ботана схожий.

Крик Артура наближався.

Аа-а-а! Треба брати, хто є.

- Мені дуже-дуже потрібна твоя допомога, - кинулася до кошлатого хлопця, як до рідного, - Трошки тільки допоможи і все. Благаю!

- Тобі? Я? - хлопець ошелешено на мене втупився яскраво-синіми очима з-під з'їхалих очок, і п'ятірнею поправив зачіску «дибки догори». - Контрольну треба написати? Давай.

Погодився, отже, добрий.

- Ні-і, візьми мене краще на руки, - перейшла ближче до справи, помічаючи Артура, летючого сходами, хоч би спіткнувся там, гад.

- Куди-куди взяти? - ботан не зрозумів.

Часу пояснювати вже не залишилося. Іноді самой себе в руки можна дати. Зараз той самий випадок.

Підстрибнула, хапаючись за чоловічу шию, ногами стегна хлопця обвила. І... так повисла. Якщо що, я довго протримаюся. Досвід танцівниці в групі підтримки є, можу і зубами чіплятися, коли припече.

- Ти мене ні з ким не переплутала? - прохрипів очманілий ботан.

Найголовніше, вистояв!

Зблід тільки чомусь. Серце у нього закалатало часто-часто. Я ж прилипла до нього, змогла відчути.

- Не переплутала точно, - розсіяла його кошлаті сумніви, - Прошу тебе, обійми мене за спину, ніби тримаєш. А якщо будемо падати, то попередь, - прошепотіла на вухо своєму новому хлопцю.