Я люблю тебе, доню

1 розділ

Софія встала з ліжка, і пішла готувати сніданок. Поруч з нею спав чудовий чоловік, який скоріше всього піде від неї після першої серйозної розмови. Ще вчора він запитав у неї про шрам. Далі діла точно не буде, адже те що зробила вона не можливо нормально сприйняти. Що ж не він перший, не він і останній. Соня вже давно до цього звикла, але... Єгору вона не хотіла розказувати найдужче, бо вперше за довгі роки покохала. Їхня історія триває понад рік. Спочатку симпатія, потім довгих півроку відмов самої себе, і нащо воно тобі треба, а потім він її підкорив, що ж вчора вони переспали.

На сніданок посмажила млинці. А далі, дівчина  просто просиділа в роздумах поки він не прокинувся.

  • То ти рання пташка, - сказав чоловік,- підійшов до неї і ніжно поцілував.
  • Та трохи, з чим будеш млинці, сметана, варення?
  • Та мені не принципово. Чого ти така дивна?
  • Та...
  • До речі, вчора ти мені мала дещо розказати.
  • Так.
  • Я слухаю
  • Цей шрам від кесарево. У мене є дитина.
  • Серйозно? Нащо ти так довго приховувала? Я не маю нічого проти, не бійся.
  • Бо вона не живе зі мною.
  • В мами?
  • Ні! Єгоре, я відмовилась від дитини. Правду кажучи, я навіть не знаю чи вона жива.

Мовчання.

  • Ти хочеш правди?
  • Ну так!
  • П'ять з половиною років тому, на сьомому місяці вагітності, я народила дівчинку. Хоча почати треба, напевно, не з цього. Мені було 19. Перше велике кохання, він за мене старший на 8 років. Якось все закрутилось і бац, я вагітна. Дитині була рада. Думала нащо мені та кар'єра, навчання, головне сім’я. Мама з татом були не в захваті від цього, але сказали, якщо вже є, то будемо виховувати. Ми навіть заяву на одруження подали. І тут приїжджаю я від мами, якраз сорок днів по татові було, а цей козел в ліжку з іншою.. Короче, я вибігла з квартири, бігла і, я не знаю, як так вийшло, але я потрапила під машину. Коли прокинулась, в лікарні, була вже прооперована. Сказали дівчинка не дуже постраждала, але на 30 тижні дуже важко виходити дитину. І в мене почалась депресія, на ліки треба було гроші, мама в траурі, і чоловік який один лише раз подзвонив, я сказала, що дитина не його, і не чула про нього більше ніколи.
  • Ти залишила дівчинку?
  • Так, написала відмову на третій день. Повір я жалкую і караю себе все життя. Якби не та клята аварія, і я народила в строк, я б так не зробила.
  • А мама?
  • Вона не знала, а як дізналась, сказала, що нічого не повернути, я поринула з головою в навчання. Та й мама так любила батька, що перших півроку взагалі нічого не розуміла толком.
  • Знаєш, я мабуть піду... Мені треба подумати.

Соня  його не проводжала. Знала, що не повернеться, але так боляче було вперше. Єгор був єдиний, кому вона розказала все, і, напевно, останній. Що ж цей рік був чудовим, подумала жінка, лягла на ліжко, і тихо заплакала.



Юлія Цюрик

Відредаговано: 13.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись