1 Глава Максим

                                   Яке ти маєш право так чинити?

                                      Мене вбивати, нищити словами,

                                    Як іграшкою гратися й розбити,

                                          А як набридну, викинеш без шани.

                                   Не буду більше цього я терпіти!

                             Тебе залишу і не повернуся,

                                   Але не знаю, як же це зробити,

                                  Адже кохання розриває душу…

                                                                 (Оксана Грицина)

 - Як собі хочеш, Максиме! – гаркнув батько. – Але до свого тридцятиліття маєш знайти собі пару!

 - Ти що хочеш, щоб я через місяць одружився?! Ти при своєму розумі? – нервую я.

 - Було б добре, але я мав на увазі, щоб ти знайшов собі дівчину, - пробурчав батько. – Не одну з твоїх фарбованих шльондр, а розумну, виховану дівчину. Культурну і освічену. Втямив?

 - Ага, - кивнув, вже дістав мене своїми повчаннями.

 - Ну то дивись мені, а то не бачити тобі компанії, як свого носа!

 - Я зрозумів, тату. І не потрібно мене постійно шантажувати цим, - з притиском кажу я.

Вийшов з кабінету і стало аж легше дихати. Так, мій батько вміє давити на мізки і не тільки. Цікаво, як я маю знайти ту ідеальну дівчину? Поки йшов до своєї кімнати, перебирав в думках усіх своїх знайомих дівчат, але ні одна не підходила під батьківські забаганки. І що з того, що ті дівчата всі з вищими освітами, якщо тупі, як курки. Та мені ніколи не було цікаво, який в них інтелект, головне, що з ними можна гарно провести час. А тут на тобі, якусь Василину премудру йому подавай! Оце задав мені задачу татко! Може він ще хоче, щоб вона була незаймана? На старості геть збожеволів!

Зайшов у кімнату і витягнув з пачки цигарку. Смачно затягнувся – кайф… Мама знову буде довбати, що курю в будинку, та нехай. Скоріше б вже перебратися у свою квартиру, а то живу з батьками, як той ідіот. І навіщо тільки погодився на їхню пропозицію пожити в них, поки  закінчиться ремонт в моїй квартирі.

Задзвонив мобільний, глянув на дисплей – «Ден».

 - Привіт, дружбан! – привітався Денис. – Йдемо сьогодні в клуб?

 - Так, стовідсотково, а то я такий злий, треба розслабитися.

 - А, що сталося?

 - Та батько вже дістав мене, хоче щоб я до свого Дня народження знайшов собі дівчину.

 - А відколи це для тебе проблема? – заржав Ден.

 - Та не просто дівку на одну ніч, Дене, а порядну дівчину. Голуба кров і тому подібне. Зрозумів?

 - А-а-а, ну це дійсно проблема, враховуючи той контингент, з яким ти водишся,  - реготав Ден.

 - Не починай, ще ти мене будеш вчити! Сам не кращий! - гаркнув я. – Краще давай подумаємо, як я маю вирішити цю проблему.

 - Окей, ввечері щось подумаємо, - на прощання сказав друг.

З Деном ми дружимо з самого дитинства. Наші батьки також друзі, разом колись розпочинали свій бізнес і стали діловими партнерами. З Деном ми однолітки і завжди були разом, починаючи від одного дитячого садочку, школи та закінчуючи університетом, в якому також навчалися на одному факультеті. Скільки ми всього пережили разом - не розказати. Із скількох проблем вибралися, що аж соромно згадувати. Ден мені більше, ніж друг, він мені майже, як брат.

Добре, що Ден мені допоможе. Може в нього будуть ідеї де шукати ту суперідеальну дівчину. А то я, окрім бібліотеки, нічого придумати не можу. Маячня якась!

Зайшов на кухню і налив собі склянку соку. Звичайно, краще б мені зараз допомогло віскі, але ще планую їхати на машині, тому поки що утримаюся від алкоголю.

 - Максим, а я думала, що ти вже поїхав, - до кухні зайшла мама.

 - Якраз збираюся їхати, - обертаюсь до неї та посміхаюся. Мама єдина адекватна людина в цьому будинку. Завжди мене підтримує і розуміє. Неодноразово виручала з грошима, коли ще не заробляв на себе самостійно. І перед батьком завжди вигороджувала та захищала, коли влипав у якісь непевні ситуації. Може і зараз мені допоможе? А це ідея!

 - Мамо, ти часом не знаєш, з якого це дива тато так хоче мене оженити?

 - Мабуть тому, що тобі вже скоро тридцять років, - усміхається своєю доброю посмішкою мама. – А ти сам не думаєш, що тобі вже час стати трохи…розсудливішим?

 - Ой, мамо і ти туди ж! – закочую догори очі. – В мене ще буде на це час.

 - Думаєш? – повела бровою вона.

 - Ну гаразд, можливо вже і час. Та я ще не готовий до такого важливого кроку і до того ж зараз так важко знайти нормальну дівчину. От якби вона була схожою на тебе, я б не роздумуючи, одружився.

 - Ах ти ж підлабузник, - похитала головою мама. Вона налила собі склянку води,  вкинула туди скибку лимону. – Впевнена, що в Києві є багато гарних дівчат, просто ти не там шукаєш. Вона випила воду і вийшла з кухні.