За стіною

1

У приватного детектива Олеся Нечипоренка було своєрідне хоббі — він вирощував фіалки. Усе підвіконня його невеличкого офісу з окремим входом на першому поверсі старої двоповерхівки було заставлене горщиками з квітами різних кольорів. Були серед них білі, рожеві, бузкові, та навіть чорні, невеликі і розташовані китицями, пишні махрові, схожі на тропічних метеликів… Клієнти часто, заходячи до його контори, шукали поглядом секретарку чи якусь помічницю, котра б і займалася цим міні-садом. Однак нікого подібного в Нечипоренка не водилося — він працював сам. Фізична особа-підприємець Нечипоренко О.П., кажучи мовою податківців. Власник детективного агентства "Шерлок", як значилося на його візитівках. А по факту - сам собі директор, сам собі детектив, сам собі водій, сам собі секретар, і навіть прибиральник також сам собі. Бо щоб найняти когось на цю посаду, потрібно було б платити йому хоча б мінімальну зарплату. А в реалі агентство "Шерлок"ледве животіло, у зв'язку з тим, що він зовсім недавно його відкрив і поки що не встиг "розкрутитися".

От і цього дня відвідувачів у конторі було негусто, а саме, нуль цілих, нуль десятих. Олесь, не поспішаючи, полив свої фіалки, протер від пилу  письмовий стіл, монітор комп'ютера і принтер, потім замислився над тим, чи не варто ще й вікна вимити. Однак потім вирішив, що вони ще недостатньо забруднилися.

З чистою совістю, що в кабінеті ідеальний порядок і він готовий до прийому відвідувачів, Олесь увімкнув комп'ютер і увійшов на свою сторінку у Фейсбук. Він щодня перевіряв електронну пошту, а також соцмережі в надії отримати заявки від бажаючих скористатися його послугами. Для цього прослухав безкоштовні курси з СММ-маркетингу, і тепер знав такі модні слова, як сторіс, охоплення та нетворкінг. У нього був навіть складений контент-план для приваблення потенційних клієнтів. Користуючись вільною хвилиною, вирішив виконати заплановане та нагадати своїм шестидесяти семи відстежувачам, що от він, такий собі Нечипоренко-Шерлок, існує, і готовий вирішити будь-яку їхню проблему.

Так, що тут у нього за планом? Понеділок, 9.00 — "Лайф стайл" (фото того, що ви зараз робите, сім'ї, хоббі тощо). Сім'ї у Олеся не було, тому цей пункт відпадав одразу. Щодо хоббі, то фото фіалок він уже запостив минулого понеділка. Лишалося "що ви зараз робите".

Олесь увімкнув камеру на смартфоні, підняв його і зробив селфі на фоні комп'ютера. Тоді подивився, що вийшло. Зі світлини на нього шкірився якийсь життєрадісний дурник, що не надто асоціювався з образом поважного слідчого, котрий ризикує життям, захищаючи інтереси своїх клієнтів. Він невдоволено похитав головою і видалив фото. Потім зробив заклопотане обличчя і втупився в монітор, а затим швидко навів на себе камеру.

Саме цієї миті над його дверима коротко брязкнув дзвіночок, що сповіщав про чийсь прихід. Олесь миттю сховав телефон і продовжував із зосередженим виглядом дивитися в комп'ютер.

Потім не поспішаючи перевів погляд на двері і приязно, але разом з тим старанно зберігаючи діловитість, усміхнувся.

— Доброго ранку! — привітався він із молодою дівчиною у червоному плащику, що несміливо топталася на порозі.  — Чим можу вам допомогти? 

— Добрий день!  — дівчина здавалася неабияк схвильованою, її пальці нервово стискали ремінець сумки, другою рукою вона раз по раз відкидала з обличчя неслухняне пасмо хвилястого русявого волосся. — Скажіть, будь ласка, це ви приватний детектив?

— Так, я, — Олесь поважно кивнув на грамоти та дипломи, які висіли на стіні над його письмовим столом. 

— О, це чудово, бо я просто не знаю, що мені робити…

— Давайте для початку ви присядете ось у це крісло, а потім розповісте по порядку, в чому полягає ваша проблема…

Дівчина слухняно кивнула і опустилася в крісло, продовжуючи міцно притискати до грудей свою сумочку.

— Розумієте, — вона поглянула на дипломи над його головою, — Олександре Петровичу, зі мною трапилася дуже дивна історія…

— Слухаю вас уважно, — Нечипоренко підсунув до себе блокнот та озброївся ручкою. Разом з тим він непомітно натиснув на кнопку диктофона, що лежав на столі, захований за підставку для канцелярського приладдя. Із власного досвіду він знав, що люди більше довіряють, коли їхню розповідь занотовують вручну, а до диктофонів часто ставляться з підозрою — бо раптом детектив запише на відвідувача якийсь компромат?

— У мене вдома коїться щось незрозуміле. Іноді зникають речі, а потім з'являються, але не там, де були раніше. Часто я чую чиїсь голоси або кроки. Або на стінах з'являються написи…

Олесь уважно все занотовував, водночас скоса поглядаючи на незнайомку. Вона не виглядала схожою на шизофренічку чи хвору на іншу психічну хворобу. Може, одна із тих, хто вірить у полтергейст та інші аномалії? Але чому тоді звернулась до приватного детектива, а не до котрогось із екстрасенсів, яких зараз розвелося видимо-невидимо?

— А у вас є якісь підозри щодо того, хто б міг робити вам такі капості? — поцікавився Олесь. — Можливо, існує людина, яка має доступ до вашого житла і бажає вам зла?

— Я б відповіла ствердно, проте ось уже три місяці, як цього чоловіка немає. Він загинув при трагічних обставинах. І знаєте, ви скажете, що я ненормальна…

— Зовсім ні, — Олесь похитав головою. — Для мене будуть важливими будь-які ваші припущення та найменші подробиці…

Дівчина кивнула головою і, трохи нахилившись уперед та все так же нервово відкинувши з чола пасмо волосся, тихо промовила:

— Мені здається, що все це робить привид…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше