Закон

Закон

 

«Шановні батьки! Якщо хтось не встиг простежити, що ваша дитина закохана, платитимете штраф у розмірі 5000 євро!» – повідомив холодний жіночий голос в онлайн-трансляції батьківських зборів.

–І як Ромась? Ти нічого неправильного не помітила, люба?

–Та нібито ні… Ох, як важко, як важко! Відколи ця заборона діє і наш Рома в школі, я перестала нормально спати.

–Я теж весь час переживаю. Як ти гадаєш, чи допоможе нашій освіті цей закон?

–Не знаю, любий, що й думати. Ми ж виховувалися за іншими законами, в інші часи. Тоді можна було закохуватись, кохати, зустрічатися. Все було якось органічно. У мене в школі була закоханість, я тобі розповідала про неї…

–А-а, так, розповідала.

–А тепер я не знаю, що буде.

–Еге ж… З приходом нового президента країна взяла новий курс. Подумати лишень: виховання світу нових людей!

–Ох, як важко, що діти страждають. Це ж природно – кохати.

–Але ж вони лише діти. Віруню, давай усе ж таки будемо надіятись, що наш лідер не помилився, ухваливши такий закон. Люди багато часу і сил витрачають на кохання, шкодять навчанню і кар’єрі. Думаю, що не буде гірше, ніж було раніше. Щось у цьому позитивне однозначно є.

 

***

–Татуню! Мамуню! Привіт! – Рома, шістнадцятирічний юнак, забіг до кімнати, де щойно завершилась трансляція.

–А я завтра йду на пікнік!

–На пікнік? Куди і з ким? – недовірливо запитав батько.

–З друзями! – Рома сяяв відбіленими зубами.

–З якими такими друзями? – пильно поглянула мама.

–Мамо! Ви що з татком мені не довіряєте?

–Річ не в тім, – мовила Віра. – Щойно завершилася трансляція батьківських зборів. Ти ж знаєш про закон щодо закоханості. Там ще раз нагадали про штраф. Але можуть бути і гірші санкції, ніж просто штраф.

Лице Роми перекривилося.

–Мамо, не хвилюйся. Це лише пікнік! Піду в свою кімнату.

Віра занепокоєно поглянула на чоловіка.

–Русланку, мені це не подобається. Ти бачив його вираз обличчя, коли я нагадала йому про закон?

–Ну, бачив… Здається, йому просто набридло слухати твої нагадування. Це ж уже не вперше.

–Ні-ні, Руслане… Тут щось не так…

Віра задумалася.

 

***

–Наталю, вони підозрюють, – Роман схвильовано махав руками перед монітором, пояснюючи білявенькій блакитноокій дівчині причину свого занепокоєння.

–Нічого, Ромцю, ми будемо обережними. Ти ж прийдеш на пікнік?

–Авжеж!

 

***

Весна розгортала свої зеленопірі крила на обидва береги Дніпра. Київ напахтився парфумами абрикосового цвіту. В одному з небагатьох легальних парків міста збиралися численні компанії школярів і студентів. Вони пили сік і обговорювали часи, коли в країні жилося вільно, дозволялося пити спиртні напої і мати любовні стосунки. Усі зітхали і знаходили інші теми для розмов. Навіщо весь час говорити про наболіле?

У цьому парку любили збиратися і десятикласники із 101-ої загальноосвітньої школи.

Рома і Наталя несли пакунки з їжею, ідучи в компанії з п’ятнадцяти однокласників. Вони крадькома перезиралися, жадібно впиваючись цими блискавичними поглядами. І кожний погляд був голосніший за будь-які освідчення.

День був сонячний. На диво теплий. Школярі приготували бутерброди. Ввімкнули музику. Розмовляли, танцювали.

Раптово почорніло: дужий вітер закрив світло хмарами. На парк упала злива. Школярі нашвидкуруч позбирали речі і побігли в гущавину, де причаїлася невеличка альтанка.

Рома зненацька вхопив Наталю за руку і непомітно завів углиб парку.

Вони застигли в обіймах одне одного. Облиті рясним дощем.

Не зважали на все… Навіть на те, що їх могли побачити. Стояли, ловлячи ритми сердець одне одного. Ніжно і чуйно переплелися руками, обв’язали ними тіла і душі.

–Все, Ромчику, все… Нас шукатимуть. Ходімо. Ходімо, коханий…

Але Рома про все забув. І про закон забув… Він став серцем.

 

***

–Ну, нарешті! – вигукнула Ірочка. – А ми думали, що ви заблукали.

Небо струшувало останні краплі. І вже крізь хмари вперто пробивалися сонячні іскри, падаючи на голови мокрих підлітків.

–Ви як закохані! – вигукнув Сергій.



Тетяна Гаркуша

Відредаговано: 14.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись