Повість цілком

"Ти будеш так тужити за домом, що жити не захочеться, але нічого не поробиш, доведеться терпіти. Ти виживеш, сил вистачить. І одного разу вигляне сонце. Може, ти не помітиш відразу: таким слабким воно буде. І раптом ти зловиш себе на  думці про щось або про когось, хто не пов'язаний з минулим. хто належить лише тобі. І зрозумієш ... що місце твоє тут. "

 Ейліш Лейсі "Бруклін"

 1

 - Прибери від мене руки, мерзота!  - скрикнула СВІТЛО.  Невдаха тримав її дуже міцно, стягнувши її зап'ясток так, що це викликало нестерпний біль.

 Сволота ощирився:

 - Погань.  Давай інше бабло.  - Сволота сплюнув на асфальт.

 - У мене немає грошей, я сказала вам.  - прогарчала СВІТЛО.  - Я віддала вам все, що у мене було.

 Боягуз противно зареготів:

 - Хех, немає, няшечка?  Ми знаємо, що у тебе є ще щось!  Інакше б ти не розгулювала з останнім айфоном в золотих наручних годинниках по вулицях вночі.

 - Нічого я не маю.  - гаркнула СВІТЛО.  - Прибери руки, мерзото.

 - Тихіше, тихіше.  - Сволота покрутив кінчиком його зброї - гострого мисливського ножа у неї перед носом.

 - Якщо нічого немає більше, тоді приготуйся випробувати трохи болю на смак.

 - Так запросто ... про .сто.. - СВІТЛО не доказала, її наздогнав сильний удар Невдахи під дих.

 Після цього, Сволота рубонув їй по голові держаком свого ножа, і вона впала без свідомості.

 ******

 Світло прокинулася від того, що хтось тихенько гладив її по голові.  Вона відкрила очі і побачила перед собою неймовірно гарне чоловіче обличчя.  Він дивився на неї ласкаво, ніжно, немов вона була сплячою дитиною.

 - Привіт.  - ТІНЬ обережно провів пальцем по її губах.

 Світло чомусь зовсім його не боялася.  Він викликав довіру своїм абсолютним внутрішнім спокоєм.

 - Мене звуть ТІНЬ.  Я знайшов тебе дві години тому.  Намагався привести до тями.  Але ти все ніяк не хотіла прокидатися.

 - Це Троє.  Вони напали на мене.

 - Я здогадався.  Тебе пограбували і побили, так?

Так ... - Світло ойкнула, мабуть 

нагадав про себе удар по голові.

 ТІНЬ підняв її з землі, взяв на руки і злетів вгору.

 По дорозі на хмару, він заколисував її тихим співом і розмовами.

 - Тебе більше ніхто ніколи не образить.  Ти тепер МОЯ.

 СВІТЛО більше ні про що не питала.  Вона просто вдячно, майже блаженно всміхнулася.  Це був найщасливіший день у її житті.

2

 ТІНЬ жив в замку за хмарами.  Це було особливе, майже чарівне місце, де мешкали тільки він та його друзі - небесні пси-химери.

 Сторожові химери мали кілька рядів зубів, кожен з яких міг запросто розірвати на шматки людську плоть.

 СВІТЛО відразу ж закохалася в це місце.  У замку на Хмарі не потрібно було готувати, прати, прибирати ліжко - тут потрібно було тільки бути собою.  Принаймні так сказав їй ТІНЬ.

 Перші три тижні, вона не вставала з ліжка, адже додолу, на Землі, їй завдали тяжкі тілесні ушкодження. В неї дуже боліла голова, всі руки були в синцях і розбита губа.  Тінь гладив її волосся, робив компреси на пошкоджені місця і весь час наспівував чудові мелодії.

 Після трьох тижнів, Світло чомусь подумала про те, що напевно пора повертатися на Землю.

 Вона запитала Тінь про те, що він думає з цього приводу.

 Він сказав їй, що не радить їй повертатися на Землю, тому що люди - безсердечні та жорстокі.  І рано чи пізно така ситуація повториться знов.

 Світло погодилася.  І залишилася з ним.  Так почалось їх життя к замку на хмарі, місці, де ніколи нічого не траплялося поганого.  Тінь час від часу навідував Землю по різних справах, але завжди дуже скоро повертався.  А СВІТЛО на Землю більше не відпускав.

 Згодом їх "хмарному" життю виповнилося три роки.

 3

 - Біто.  - Боягуз поклав піковий валет поверх трійки десяток Невдахи.

 Невдаха хмикнув.

 - Лузер, блін.  Кому щастить у грі - не пощастить у коханні.  - Невдаха сказав це і зареготав.

 Боягуз ощирився:

 - Заспокоюй цим себе, дорогенький.

 Сволота в цей час чистив зброю і не звертаючи увагу на інших двох друзів, щось наспівував собі під ніс.

 Раптово вони почули крики на вулиці.

 - ТІНЬ!  СВІТЛО!  ХАЙ ЖИВЕ ТІНЬ!  ХАЙ ЖИВЕ СВІТЛО!  - кричав натовп.

 Боягуз виглянув у вікно і здивовано промовив:

 - Тут якісь народні герої з'явилися.

О, то підемо подивимось!  - 

Невдаха схопив зі столу наган, і тягнучи за собою Боягуза вийшов геть.  Сволота продовжував сидіти мовчки.

 По центральній алеї передмістя Нью-Йорка йшли двоє в оточенні натовпу людей.  Неймовірно світла і красива дівчина, і поряд з нею чарівний, статечний, але молодий чоловік.

 Боягуз одразу впізнав її.

 - Гей, Лузер!  Ця ж та сама жіночка, що ми пограбували три роки тому в Брукліні!

 - Чуєш, а точно!  - Невдаха підняв окуляри, так що скла разом запітніли.

 - Підемо швидше, розповімо Сволоті!  Ото ж бо повеселімо його!

 Боягуз і Невдаха знялися з місця і забігли назад в свою подобу гаража - їх таємний штаб.

 Друзі навперебій почали розповідати Сволоті про те, що побачили.