Згарище свідомості

Він глянув на закривавлений одяг свого слуги і усміхнувся. Йому було боляче дихати, він побілів, глянув на свої закривавлені руки і заридав.

Будинок починав горіти. Він випив кави і викликав пожежників. Тіло неможливо було впізнати – навіть хрестик він зірвав з шиї, але його взяв за руку труп, що горів, і прохрипів: «Я повернусь».

Труп провалився крізь підлогу, що горіла, в підземний тунель, який колись затопило. У цій кімнаті колись проводили допити і мертві тіла викидали, присипаючи вапном. Потім стався обвал і він виплив до підземного озера. Вода загорнула в свої обійми, але він пішов по дні й вийшов, дивлячись на місто зі скель, де птахи собі гнізд не робили. Пішов на кладовище, щоб вкрити себе шкірою, але свіжих могил не знайшлося. Він глянув на повію – його лице вкрилось жіночою шкірою, щира усмішка та глибокий погляд. Він під'їхав до будинку й постукав, виставивши груди.

Ступаючи в будинок здер плоть і глянув у очі. Не витримавши погляду чоловік помер, тоді він облив усе і підпалив, гойдаючи труп у кріслі та співаючи дитячі пісні.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#1794 в Містика/Жахи
#4067 в Сучасна проза

У тексті є: смерть, вогонь, повернення

Відредаговано: 30.05.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись