Життєві історії

Історія перша: Підказки Долі

  Восени світовий день стає вагомо коротшим. Вересневе Сонце намагається скоріше залишити свій піст, ніби попереду на нього не чекають вдосталь темних місяців, коли можна буде відпочити від напруженого весняно-літнього графіку. Але десь наприкінці першого осіннього місяця повертатися додому з роботи вже доводиться у темряві. А коли ще й хмарно та повітря мерехтить вологим серпанком, тоді звичайний вечірній маршрут взагалі проходить майже навпомацки.

  Сьогодні день у Зої Миколаївни не складався від самого ранку. Якраз саме такі дні при нагоді краще пересидіти вдома, щоби не спокушати долю та не вскочити в якусь велику халепу.

  Відповідальна за натурою жінка навряд чи може свідомо дозволити собі проспати на роботу. Для таких людей це є некомфортною, майже болісною ситуацією, і вони якомога старанніше намагаються цього уникати.

  Але наразі було пряме влучення, і заспана Зоя Миколаївна метушилася по квартирі в паніці збираючись на службу. Приготування сніданку одразу відмінилося, бо на капроновій панчосі зрадницьки поповзла стрілка.

  Коли тюбик зубної пасти відмовився видавати рятівну вранці речовину, це вже навіть не здивувало.

  У під зав’язку напханому автобусі, бо, звісна річ, до маршрутки жінка не втиснулася, ледве тримаючись за вільний клаптик поруччя, Зоя Миколаївна розмірковувала, що така напасть неприємностей не може бути випадковим збігом обставин і, що Всесвіт, мабуть, хоче їй на щось натякнути та застережити. «Бути максимально обережною»  –  прийняла тверде рішення жінка. Річ йшла не тільки про забобони, чорна кицька через дорогу то, звісно, маячня. А от коли все до купи й в один день, це щось має означати. Краще перепильнувати, ніж недопильнувати.

  На роботі ніяк не вдавалося бути зібраною, думки плуталися і постійно повертали у напрямку езотерики. А що, як сьогодні трапиться щось жахливе? Не те щоби вона була занадто вразливою та чуттєвою особою чи переймалася з чогось на кшталт невдалих гороскопів. Але саме цього дня підсвідоме почуття не давало їй спокою. А що, як Світ мене попереджав нікуди не виходити? Недарма будильник вчасно не спрацював.

  Якщо ви працюєте з розгубленими думками, неспокійним, турботним відчуттям, яке прямує зрости до розмірів паніки, це неминуче приведе до помилок. А вони, в свою чергу, невтішно ведуть до сварки зі співробітницею та нагінки від начальниці. І хоч це цілком послідовний та очікуваний ланцюжок подій, проте Зоя Миколаївна надала цим неприємностям майже апокаліптичного значення.

  Вже ледве неминуче та приречено вона чекала на страшний поворот життя. Свої поточні робочі обов’язки вона відклала, все одно крім помилок більше нічого не виходило, та стала навіть приводити до ладу ділові справи та наводити порядок на столі. Про всяк випадок. Не хотілося лишати після себе неохайний стіл та дуже особисті речі. Господи, ну й думки!

  День тягнувся наче гумовий. Ніби навмисно розтягувався, щоб  у ньому змогли вміститися всі неприємності та клопоти заразом. Пригнічений настрій знесилив бідолашну жінку, і вона з радістю почала збиратися додому, коли нарешті скінчився нескінченний робочий час.

  Залишивши службову будівлю, Зоя Миколаївна зауважила неприємне для себе спостереження: на вулиці згустилася темрява.

  Але робочий день скінчився багато де, тому люди парами, невеличкими зграйками  або по одному ходили майже всюди. На дворі повно народу, тому йти додому ввечері було зовсім не лячно навіть у темноті. Зберися, ганчірко! Дорогою до зупинки Зоя Миколаївна підбадьорювала себе, наскільки була гаразд.

  «Тим більше, – вона продовжувала  розмірковувати та водночас заспокоювати себе, – зараз година-пік – не може бути, щоби на моїй зупинці разом зі мною ніхто не зійшов.»

  Підсвідомо вона вже знала, як саме буде. І те що в цей дивакувато-неприємний день ніхто не зійшов там, де зазвичай виходить сила народу. І  те що їй самотужки доведеться йти темними вузькими проходами по шахтній промисловій зоні, обережно оглядаючись, та придивлятися до найбільш темних закутків, перше ніж підходити до них. Весь сьогоднішній день кричав до неї та хотів застерегти, що коли вона вийде на вечірню алею, Зоя Миколаївна обов’язково побачить попереду високого худорлявого чоловіка. Інакше й не могло бути.

  Проте дзвонити на ґвалт було зарано. Йде собі перехожий, най йде далі. Скоріш за все так само, як і ця сміхотворна боягузка, повертався зі служби додому. Сміх та й годі, що можна з переляку науявляти.

  Раптом чоловік озирнувся. Трохи затримався поглядом на самотній жіночій фігурі на погано освітленій вуличці, і пішов собі далі. Жінка з полегшенням видихнула. «Ну таке собі накрутить, дурепо! Йде собі людина з роботи, а ти вже вигадала незнамо що»,  –  але незакінчене дорікання до себе Зоя Миколаївна не встигла до кінця сформулювати, бо чоловік ще раз обернувся.

  Чи то вже вкінець розігралася параноя та почали здавати нерви, чи й насправді він наче сповільнив крок. Жінка застережливо також трохи схаменила ходу. Чоловік знову озирнувся і трохи затримав погляд на єдиній компанії, що в нього була на цій темній безлюдній алеї. І ще більше уповільнився, а потім і зовсім зупинився, намагаючись пропустити жінку вперед.

  Вже достатньо налякана Зоя Миколаївна відповідно зменшила кроки та стала мов укопана, не даючи скоротити відстань між собою та підозрілою особистістю попереду себе. Водночас вона намагалася зауважити усі відхідні шляхи, подумки прокласти маршрут втечі, та навпомацки шукала в сумці перцевий балончик. Пошепки жінка почала молити Бога про допомогу, та завіряти Всесвіт, що більше ніколи не знехтує підказками Долі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше