Ізидар

Розділ 1 Ізидар

Це було тоді, коли на землі ще не було снів. Коли люди могли жити скільки хотіли, сотні, тисячі років і навіть вічно. Це було в ті дні, коли їжа не мала такого значення, як тепер. Коли люди могли підживлюватися силою мовчання. Так, ви правильно зрозуміли. Були часи, коли слова ще не народились, а той, кому призначено було їх винайти, ще навіть нічого не знав про людей.

Це було ще до потопу. До того, як землю вишкребли гігантськими роторними екскаваторами, а потім вивезли всю породу на космічний корабель, що називався Місячний Вовк. Це тепер усі люди переконані, що Місяць – то супутник Землі. Але в часи до його появи  ніхто навіть не замислювався про це. Люди жили і насолоджувалися життям. Співали гімни Солару і берегли пам'ять предків. Вони були вільні у власному виборі. Ніхто ні до чого нікого не примушував. Такого поняття, як "повинен" не існувало.

Гігантські дерева колисали вітами земні вітри і пестили у своїй тіні велетнів-звірів. То були не динозаври, ні. Динозаврів придумали пізніше, щоб приховати історію про справжні чудеса природи. І штучних богів вигадали. Спочатку одного на всіх. Пізнiше виникла потреба у пантеоні.

Але про усе по порядку.

Посеред пустелі росло Дерево. Воно було таких розмірів, як сучасна гора Говерла. На дереві сидів Сокіл і споглядав на пустку. Дерево виросло не саме собою. Тисячу років тому тисяча птахів зринули із неба і зронили по золотій зернині, щоб виростити Прадуби. Це зараз залишилося тільки декілька з них. З птахів вижили тільки  Сірін і Сокіл, а дерева вирубали та залишили пеньки, які умисно представляють, як Столові гори. О, ці виверти історії. Ніколи не знаєш, кому вірити.

Богиня Землі Пія знає про підміну, але наразі її хроніки пусті, як тарілка зі славнозвісним яблучком Баби Яги. До речі, Яга - то і є Пія. Тільки у третьому втіленні, після Мокоші. Сумно зітхає земля, вивергаючи потоки розплавленої магми. Мало кому відомо, що то кочегарять Ассури - велетні, закуті у магічні кайдани пришлими Зміями. Зміями, які вміло перехитрили Пію і обманом захопили панування над землянами.

О, після ядерного бомбардування усе настільки змінилося і переплуталося, що навіть Пія не впізнала  власного мужа, Папая. А пізніші люди перетворили його в Бабая і тепер лякають ним своїх дітей.

Ось і зараз.

— Іздрику, ходи-но сюди, а то Бабай задавить!

— Мамо, я ще не награвся! — кричить у відповідь кучерявий підліток років дванадцяти-тринадцяти.

— Скільки разів я тобі казала, що зі зміями забавлятися небезпечно? Вони отруйні. Особливо зараз, навесні. Ану зараз же марш додому. І кинь мішок з палицею, а то я за себе не відповідаю.  

— А ти зварила мені м’яса у бичачому шлунку? Я їсти хочу. — сміється чорнявий Іздрик, сміливо хапаючи чергову гадюку за хвіст, а потім запихаючи її до конопляного мішка та зав’язуючи верх у тугий вузол.

— І де я тобі м’яса візьму? Тельбухами наїсишся. — зітхає мати, з острахом зиркаючи на синів мішок, у якому активно ворушаться змії. 

— Матусю, от ти і попалася. Ось ти свариш мене, хоча сама добре знаєш, що якби не мої лови, то у нас би і тельбухів на обід не було.

— Ізидаре, досить мені нагадувати про це. Ти ж знаєш, я все одно проти. Твій татко колись так само полював за зміями, доки одного разу богиня Пія не розлютилася і не проковтнула його у Зміїній горі. Від тоді від нього ні слуху, ні духу. Зате через дев'ять місяців після його зникнення з'явився... — мати затнулась на останньому слові і замовкла.

— Хто з'явився? Я? Договорюй, мамо. Я вже не маленький, мені тринадцять років і я хочу знати правду про своє народження. Може, досить  таємниць? 

— Так, синку. Я розумію тебе. Добре, я усе розповім,  але ввечері. Зараз піди, пообідай, а я схожу на Зміїну гірку.

— Знову? Мамо, сьогодні рівно тринадцять років, як зник тато, а ти усе чекаєш, що він повернеться. Так не можна. Що одноплемінники подумають? І так уже все стійбище гуде, що ти шаманиш. Бо тільки шамани можуть без шкоди для здоров'я ходити у подібні місця сили. Іще трохи, і тебе звинуватять у зраді. Іріїди це вміють і тільки чекають, поки ти схибиш.

— Ізидаре, щось ти дуже розумний, як на свій вік. Може, придержиш коней? 

— Якби ж то вони у мене були, але на зміях добре не заробиш. —  Іздрик буквально розуміє материні слова і спересердя тусає мішок зі зміями, що лежить перед ним на траві. Від удару благенька мішковина лопається і змії одна по одній швидко розповзаються врозтіч.

— Укуси мене змія! — ще більше сердиться хлопець. — Ну що ти там забула на тій горі, мамо?

— Синку, не гнівайся. Це востанє. Я туди, і назад. Назбираю зміїної трави, і все.

— Зміїної трави? Це тієї, що гірка, наче кінська сеча? Навіщо?

— Я її подрібню, просушу, потовчу і буду рани заліковувати.

— Я правильно зрозумів, що ти натякаєш, що скоро війна? Звідки ти про це дізналася? Цього не може бути.

— А про це ніхто, окрім мене, не знає. Нещодавно на гірці мені було видіння, що перський цар Дарій нападе на нашого царя Ідантірса, бо той не захоче віддавати за нього заміж свою дочку. Тільки ти, сину, про це поки нікому ні слова!

— О, це чудова новина! — радісно скрикує Іздрик. — Я неодмінно маю пройти посвяту, щоб захищати рідну землю від загарбників.

— Тобі аби у війну гратися, але то не іграшки. Добре, що татко не чує, а то б перепало тобі від нього. — ласкаво посміхається мати і пестить сина по голівці. — А мене хто захищатиме? Твої змії? Добре. Я подумаю і ввечері відповім на усі твої питання.

Але вечір настав, а мати так і не повернулася. Питань у Іздрика побільшало. Поки Солар припинали на ночівлю залізним ланцюгом, щоб, бува, не втекло, Іздрика почали мучити тривожні думки. Він посидів, посидів  в самотньому улусі, а потім не витримав і  помчав у степ.

У вечірньому степу затишно. Сюрчать коники, пахне полином і різнотрав'ям. Вітер шелестить у Правічному дубі, що росте поряд із священною горою. Іздрик не наважується залазити на її  верхівку. Натомість забирається по стовбуру дуба якомога вище і намагається роздивитися гору, не порушуючи її володінь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше