1 глава

Мене завжди дивувало, чому неприємності ніколи не приходили в життя поодиноко. Перша година ночі, а я все ще туплю в інсті і, як той сталкер, намагаюсь віднайти бодай найпримарніше спростування своїм думкам. Насправді, я вже як півроку сохну, ніби клиновий листочок, по людині з якою взагалі нема шансів. Але для початку потрібно хоч трохи нам з вами познайомитися. Мене звати Софія та я прям, як столиця Болгарії ( це звучить дуже тупо, але добрі друзі одноклассники неодноразово мені про це нагадували на уроках географії, знатоки) Певно з цього невеликого ліричного відступу стає зрозуміло, що відносини в класі у мене були не дуже теплими. Хоча це зовсім і не пов'язано з ім'ям. Зараз я стала трохи більш впевненою дівчиною двадцяти років, а тоді у мене була купа комплексів, починаючи від уродженої кульгавості та закінчуючи не білосніжною емаллю зубів. Я завжди відрізнялася від свого оточення, сама того не усвідомлюючи, мене ніколи не приймали до загального гурту. Спочатку я ображалася і засмучувалася, але потім перестала звертати увагу, оскільки у житті відбулися деякі зміни. Батько, а саме він приділяв увагу моєму вихованню увесь свій вільний від роботи час, вирішив, що мені вкрай необхідно стати більш самостійною та отримати гарну освіту деінде, але точно не в Україні. Насправді, мені здається, що я просто надто нагадую йому маму, якої не стало вже як одинадцять років тому. Це був неймовірний шок для нас обох, і я досі не навчилася з цим жити. Кожен з нас справлявся з страшним горем по-різному : тато занурився з головою в розвиток власної справи, а я віддала останні шматочки розбитого серця музиці. Тому уже в 16 років була вимушена покинути рідний дім та поїхати за океан у пошуках кращого життя. Варто наголосити, що я ненавиділа Штати. Коли прийшов час вступу до університету, повернулася назад в Україну. Ви можете сміятися і казати, що це безперспективно, але душа тягнула на Батьківщину. І ось тут ми вже підходимо трохи ближче до наших днів та історії мого нерозділеного кохання.