Розділ 1: Ключ для Марка

Марк стояв на зупинці автобуса, коли відчув дивне дежавю. Холодний вітер штовхнув його плечем, і в кишені раптом опинився срібний ключ. Хлопець не пам’ятав, щоб клав його туди. На ньому було вирізано: "Номер 213."

— Це що, жарт? — прошепотів він.

У наступну мить поруч загальмував старий автобус без номеру. На табличці у вікні тьмяно блимало: "Готель Загублених Спогадів." Марк не знав такого готелю, але нога сама зробила крок уперед.

Усередині сидів лише один пасажир — жінка у темному капелюсі. Вона кивнула йому, мов стара знайома. Марк сів подалі.

Автобус рушив. За вікном усе зливалося в розмиту тінь, ніби час розмивався.

Готель був схожий на велику стару бібліотеку. В повітрі пахло пилом, деревом і чимось теплим, як какао. На стійці — невисокий чоловік у жилеті, з величезними круглими окулярами.

— Вітаємо, Марку. Твій номер — 213. Будь ласка, не губи ключ. І пам’ятай: лише ти можеш відчинити свої двері.

— Ви звідки знаєте моє ім’я?

— Ти сам обрав прийти. У нас таких не буває випадково.