Розділ 8: Дзеркальна зала

Після загадкового візиту Гостя без імені двері готелю почали поводитися дивно. Вони скрипіли без вітру, вікна запотівали зсередини, а ліхтарі тьмяніли щоразу, коли повз проходила тінь.

Марко, Аделіна, бабуся Соломія та маленька Софі спустилися до підвалу, куди вела гвинтова драбина. Вона зникала у темряві, мов спускалася у саму пам’ять. У кінці коридору була Дзеркальна зала — легендарне місце, де кожне дзеркало показувало не відображення, а одну з можливих реальностей.

— Дивись… — прошепотала Аделіна, вказуючи на дзеркало, де вона жила в іншому місті, з батьками, які не сваряться.

— А ось… — Марко затаїв подих. — Тут я ніколи не загубився. Ми всі разом. Щасливі…

Соломія підійшла до найбільшого дзеркала. Там вона була молодою, щасливою, з дідом Андрієм поруч. Вони стояли на веранді готелю, сміялися.

— Ці спогади — можливості, — сказала вона. — Не всі з них були, але всі — справжні.

Софі зупинилася біля тріснутого дзеркала. Там стояла вона... сама. Але поруч із нею — темна тінь, що мовби шепотіла щось. Дівчинка відступила назад.

— Це він… — прошепотіла вона. — Тінь тата.