Розділ 15: Ключ, що відкриває серце

Через місяць усі зібралися на пагорбі. Вони посадили дерево пам’яті. Кожен прикріпив до гілки стрічку зі словом, яке означало для них найважливіший спогад.

— Дивись! — вигукнула Софі. — Новий листочок! Він — золотий!

— Це майбутнє, — усміхнулась Соломія . — Воно вже росте.

І на дереві, серед вітру, легенько дзеленчав ключ — той самий, із кімнати 213. Тепер він не був дверима до забутого. Він був дверима до себе.

Готель чекає:

Кажуть, що іноді, у вітряні ночі, можна почути дзвін у долині. А іноді — побачити слабке світло вдалині, де нібито нічого немає. Але якщо ти загубив спогади, або серце шукає відповідей — іди туди.

Бо готель загублених спогадів завжди знайде тебе першим.

Кінець.