Світлана Плахтій

«Якщо не хочеться — не пиши» — було в одному вірші. Я не писала дуже довго, а починала взагалі з того, що не могла навіть написати твір для школи. Але в мої 12-13 років все змінилося і мої стосунки з письменництвом почали набирати обертів.

Я маю досвід написання фанфіків про одну відому людину, якою захоплювалася в підлітковому віці; маю досвід написання великих текстів, читання яких зараз змушує мене червоніти та на мить забажати зникнути з планети; маю досвід написання коротких історій, за які навіть зараз не соромно; маю досвід відвідування літературної школи, яка в потрібний момент опинилася в моєму житті; маю досвід участі в деяких конкурсах і навіть маю кілька (не)значних нагород. Також маю великий досвід прокрастинації, коли «не пиши» — було єдиним правильним рішенням. Але найголовніше те, що я маю бажання. Найголовніше — те, що зараз «не пиши» більше не спрацює.

Мені 22, але я думаю, що маю, що сказати. Ще я маю канал в , який має назву «Плахтій пише» і який я закинула на цілий рік. Але я нарешті можу сказати, що Плахтій таки пише. І вона буде дуже щаслива, якщо ти залишиш відгук на те, як саме вона пише.

Бери чай або каву (я люблю другу сильніше, а ти?) І залишайся. Знайомся з героями. Знаходь себе в героях. Пиши, що тобі (не) подобається, або пиши, який ти класний чи класна. Просто пиши. Навіть якщо не дуже хочеться. Або просто читай. І тоді писати захочеться мені.

P.S. Обіймаю та чекаю на відверту розмову :)