Серце в подарунок

Розділ 10.

 - Зоє! Боже! Що з тобою? - Оля не знаходила собі місця. 

 - Олю, давай присядемо. Це зараз мене. Дістань з моєї сумочки таблетки, - я не хотіла лякати подругу, тому навіть спробувала посміхнутися. 

Ми з Олею сіли на дерев'яній лавці. Я була напівпритомна, ноги мене не слухалися. Такий сильний приступ у мене вперше. Поки Оля нервово шукала таблетки в моїй сумочці, я намагалася перевести подих, мої легені пекли вогнем. 

 -  Ось знайшла! - подруга простягнулася мені пластинку з таблетками. 

Я взяла одну таблетку і поклала під язик. Має допомогти, треба тільки заспокоїтися, та глибоко дихати. 

  - Зоє, сонечко, може поїдемо в лікарню? - запитала Оля поправляючи мені волосся. 

 - Ні, мені вже краще, - не хочу в лікарню, бо лікарняні стіни завжди викликали в мене відчуття болю та страху. Дивно, я б мала звикнути, бо провела в них більшу частину життя, ще з самого народження, коли моїм батькам повідомили, що в мене вроджений порок серця. 

 -  Ні! Так, не можна! Тебе має оглянути лікар. Давай подзвонимо твоєму кардіологу, - Оля схоже була налякана більше за мене. 

 - Він у відпустці. До того ж, я проходила огляд на прикінці серпня. Нічого нового мені не скажуть. І мені вже краще... Чесно! Олька не переживай так! -  я міцно обняла подругу. У нас обох на очах бриніли сльози. 

 -  Так! Не плакати! -  Оля витерла сльози з моїх щік, - Таким запаморочливим красуням, як ми з тобою - сльози не до лиця!

 - Олю! Дякую, що ти в мене є! -  хоч ми з нею, на перший погляд абсолютно різні, та ми доповнюємо та врівноважуємо одна одну. 

 - Знаєш, Зоє, я завжди просила у батьків сестру. Вони мені її так і не народили, - зі смутком у голосі сказала вона, а потім на її обличчі розцвіла посмішка, -  Та, я знайшла її сама! Ти мені як сестра, яку я все життя хотіла мати... Я не переживу, якщо з тобою щось станеться. 

 -  Серце більше не болить... Спасибі, тобі, - сльози продовжували котитися з очей, та я все одно крізь них посміхнулася. 

 -  Може розкажеш, що між вами з Деном відбувається. Що, ти могла зробити такого, чого він тобі не пробачить? - я розуміла, що Оля поки все не розвідає, просто від мене не відстаней. 

 -  Я, прийняла пропозицію руки та серця від іншого, - опустивши голову промовила я. 

 - Що!? Ти заміж в ходиш!? А, кращій подрузі сказати! Як ти могла! - Оля була водночас і здивована і сердита на мене. 

  -  Все так швидко сталося... Сама й досі не можу прийти до себе, -  я відкинулася на спинку лавки, та заплющила очі. 

 -  Ну і хто, цей щасливець? Зоє, хто кличе тебе заміж!? - обличчя Олі, аж світилося від радості. 

 - Наш новий одногрупник  - Саша. 

  - Завальський!? Ого! Зоє, я здогадувалася, що ти йому подобаєшся... Він на тебе так дивився. А за ним вмирають всі дівчата з нашого курсу, а він обрав тебе! 

 - Ой, Олька, краще б він обрав когось іншого, а не мене, - зітхнула я. 

 -  Не кажи дурниць! Зоє, ти просто чарівна! І повір, що не тільки він на тебе запав, половина хлопців з нашої групи, точно в тебе закохана. Ти крім свого Дена, нікого більше не помічаєш! -  зауважила подруга. 

 - Я давно кохаю Дена. Я дихати не можу, коли він не поруч. 

 -  Зоє, в тебе серйозних стосунків ні з ким не було. Бо він завжди крутиться поруч. Ден нікого до тебе не підпускає. Він точно ненормальний. 

 -  У Дена, звичайно, складний характер, але я його люблю. 

  - Ну не знаю... З Сашею, ви дуже гарно дивитися разом... -  А тепер, скажи, яку обручку, він тобі подарував, коли освідчувався, - Оля притулилася до мене ближче. 

 -  З великим смарагдом та діамантами по боках, - цей спогад викликав у мене посмішку, каблучка мені справді сподобалась. 

 -  Він обрав камінь кольору твоїх очей! Саша такий романтичний...- закотила очі подруга. 

 -  Я повернула її Саші... Я так не можу, я не кохаю його. Він чудовий, і заслуговує на щастя. 

 - Що!? Зоє, а може він твоя доля!? Хлопець зробив пропозицію руки і серця, всього через кілька днів після знайомства, - на її обличчі було написано :"Я тебе не розумію! ". 

 -  Може, я лише його захоплення... Нічого... Пройде час , і його запал погасне. 

 - Зоє... Ти не захоплення,  а сенс мого життя! Я кохаю тебе! - позаду нас почувся голос Саші. Ми з Олею повернулися  і побачили його. Саша стояв в метрі від нас. І багато він почув з нашої розмови? 

 - Саша, звідки ти... -   я не могла промовити й слова. 

 -  Кохана, твоя хвороба нічого для мене не міняє. Я кохав і буду кохати тільки тебе. І одружуся з тобою все одно! Чуєш! Денові більше немає на що сподіватися... Ти моя і крапка. 

Саша підійшов до нас, і присів навколішки біля мене, поклавши руки на мої коліна. 

 - У нас немає майбутнього... Саша не ятри собі серце і відпусти мене, - я занурила пальці в його волосся. 

 -  М-м-м, Зоє... Я цього не зроблю ніколи. Моя...-  він сильніше стиснув мої коліна. 

 -  Саша! - втрутилася Оля, - Зої стало погано на парі. Їй треба в лікарню, а вона не хоче. Може хоч ти її переконаєш... 

 -  Кохана... - він підняв на мене стривожений погляд, - Тобі недобре? Сонечко... Дійсно, ти така бліда. Я зараз же відвезу тебе до лікаря, - звівшись на ноги, він швидко поцілував мене в губи.

 -   Немає жодних причин хвилюватися. Я добре себе почуваю. В мене іноді таке буває... Оля просто дуже хвилюється... -  спокійно відповіла я.

 - Дякую, що сказала Олю! Я подбаю про Зою. Вона зі мною, тобі не варто хвилюватися, -  Саша з подякою подивився на мою подругу та привітно посміхнувся. 

 -  Я залишу вас на одинці, - Оля загадково посміхнулася, - Зоє, я подзвоню тобі пізніше. А зараз залишаю тебе в надійних руках твого нареченого... 

Подруга поцілувала мене в щічку попрощался з Сашею і пішла, залишивши нас на одинці. 

 -  Зоє, їдемо в лікарню? - Саша турботливо обняв мої плечі

  - Я нормально себе почуваю. І нікуди не хочу їхати. Ще трохи подихаю свіжим повітрям, і все мине, - впевнено відповіла я. 



Mila L

Відредаговано: 25.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись