Щасливий білет

Глава 29

Мадлен

Перед сном я навела будильник, бо спланувала собі деякі справи, які я мала виконати до того, як проснеться хлопець.

Проснувшись обідом я направилася до ванної та привівши себе у порядок вже хотіла іти у низ на кухню, але вчасно згадала про лінзи.

Я повернулася назад у ванну та наділа їх. Боб не закрив повністю двері вечором і тому, коли я йшла повз його кімнату я не втрималася та заглянула крізь щілину.

На ліжку розтягнулося чоловіче тіло, яке обнімало подушку. Від такої картини у мене на обличчі з’явилася посмішка.

Мої пальці ще не встигли забути, яке на дотик його тіло, а очі раз за разом вимальовувало картину його пресу.

Час від часу я відвідую спортзал, але ніколи не звертала уваги на чоловічий прес, але, як виявилося до тієї ночі.

Я відірвала погляд від хлопця та направилася до дверей.

 -Привіт Тарас. Як у тебе тут справи?

- Привіт Ліно. Справи добре, але я бачу, що і у тебе все гаразд. Світишся яскравіше сонця.

- Це ти встиг замітити за тридцять секунд?

- Інколи і десяти достатньо. Так чому ти така щаслива?

- У мене є гості. Але про них я тобі розповім завтра і навіть познайомлю.

- Ого… Зацікавила. А що за гості хоча б скажеш?

- Все завтра Тарас.

- Ну добре. Ти вмієш зацікавити. Обідати будеш?

- Ага. Голодна, як та собака! – на емоціях сказала я.

- Якщо так, то тоді присідай я тобі оладки зроблю.

- З медом?

- З ним. І кава також буде присутня на твоєму столі.

- Добре. – із передчуттям насолоди я стала чекати свого обіду. – А ти мені складеш компанію?

- Складу. У мене поки що не надто багато роботи.

- От і добре. Тобі допомогти?

- Ні. Не потрібно. Я сам справлюся. Тут роботи дуже мало. Але якщо тобі не важко, то можеш піти нам по каву.

- Домовились.

Я зістрибнула із крісла та направилася до барної стійки. Каву на відміну від їжі я вміла готовити, тому цей напій я зробила сама та не турбувала свого бариста.

Я з Тарасом сиділа за столом на кухні і він розказував про свою маленьку принцесу. Я насміялася від душі. Його донечка надзвичайно цікава у дворічному віці.

 -Я по справах у місто. Якщо буду потрібна, то я на зв’язку.

- Добре Лін.

- Тарас! – гукнула я хлопця, який вже був взявся за свої прямі обов’язки – Я хочу щоб ти приготував сьогодні вечерю на двох.

- Добре. Уточниш меню?

- Я тобі кину есемескою.

- Домовилися.

Я вийшла із кафе та направилася у торговий центр. Мені потрібно було купити для Боба новий одяг та засоби гігієни.

Спершу я зайшла за одягом, а потім і за всім решту. Додому я поверталася із великими пакетами. Добре, що мені до мого житла недалеко.

Зайшла я на третій поверх, як та миш та стала розкладати свої покупки. Так, як хлопець ще спав, а я не хотіла тривожити його сон, я залишила більшість речей у своїй кімнаті.

У ванну кімнату я віднесла гель для душу, чоловічий шампунь, все для бриття, зубну щітку та антиприспірант. А потім повернулася у кімнату, бо забула взяти одяг для хлопця.

Перший раз мені доводилося купляти чоловічу білизну. У магазині я стояла над білизною та не знала який розмір, який колір!? Добре, що консультант мені допомогла, а то б я сама точно не впоралася із цим завданням.

Після цього я вирішила спуститися вниз перевірити як проходить робота у персоналу. У ресторанчику сьогодні було багатолюдно, а на другому поверсі на оборот, але це поки що.

На другому поверсі завжди багато відвідувачів перед заходом сонця. Адже за ним можна спокійно споглядати та пити гарячий напій. Я так сама часто робила. Звісно ж, якщо у мене був на це час.

Я пробула біля пів години на кухні, а після цього хотіла направитися у свій кабінет, але не далеко від того місця повз яке я мала проходити замітила знайоме обличчя.

Моє серце почало вискакувати із грудей, а у очах одразу ж почало темніти. Я зловилася за край столика біля якого знаходилася та сіла поруч із ним на стілець.

Я час від часу кидала погляд на того чоловіка. Я хотіла впевнитися, що це просто міраж, страшний сон!

-Підніміть її. Я хочу на неї глянути. – від його низького тембру моє тіло здригнулося.

Я не наважувалася глянути на цього чоловіка. Мені було страшно. Я чула його важкі кроки, які все блище та блище були від мене, а тоді на своїх скулах відчула гарячі пальці рук.

У той момент вони обпікали мої мокрі від сліз щоки. За підборіддя, яке він дуже сильно стиснув у своїй руці, змусив мене підняти до нього голову, так, щоб він добре зміг роздивитися мене, але очі я так і не наважилася підняти на цього чоловіка.

-Глянь на мене. – він це намагався сказати досить милим голосом, але у нього не дуже вийшло, бо насправді це прозвучало як приказ.

Він розуміння ситуації, яка склалася моє тіло перестало мене слухати, а сльози ще більше потекли по моїх щоках.

 -Глянь на мене! – тепер він не скривав свого приказу і та злість, яка була у його словах розблокувала моє тіло і я заставила себе глянути на нього.

Я повільно підняла очі від підлоги до його обличчя і перше, що я побачила це був великий шрам на щоці. Щоб ще більше не гнівати чоловіка, який мені міг зробити все що завгодно, я глянула йому у очі.

Вони були сіро-голубого кольору і у них читалася зацікавленість мною, похоть. Я боялася його у той момент так сильно, що словами не передати.

Його очі повільно плавали по моєму обличчю. Таке враження складалося, що він хотів його вивчити до кожної клітинки, до кожної пори на нім, до кожної морщинки.

Найбільше він затримував свій погляд на моїх очах. Він по черзі розглядав то одне, то друге, а тоді після таких довгих тортур він сказав:

-Неймовірно. – у цьому єдиному слові чулося захоплення. – Ти молодець Женя. – він кинув останній лінивий погляд на мене та відпустив із полону його пальців моє обличчя – Будуть тобі обіцяні гроші.



Міка Стів

Відредаговано: 24.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись