Вбити дотиком

Розділ Вісімнадцятий | Тереза

Над головою свистіли кулі, очі бачили лише одну безмежну стіну, що відділяла Еурел від секторів Дивіти. Ворота були єдиним виходом з цього пекла. Тереза не була впевнена навіть у цій простій істині, хоча вона сподівалася на те, що, опинившись якомога далі від Ренделла, вона зможе видихнути. Але кулі, випущені солдатами, наздоганяли її, шукали її. Навіть не її — восьмирічну дівчинку, що, міцно вхопившись за долоню своїми пальчиками, бігла за нею. А Тереза була найбільшою перешкодою. Бо вона була її матір'ю. 

Сили витікали з її тіла надто швидко, Адаміна на руках починала скімлити та зупинятися. Дитина стомилася, а кулі ні. Солдати ніколи не зупиняться, допоки їхня зброя сама не зупинить їх. О небеса, аби тільки вижити. 

— Адаміно, вперед, давай, ще трошки, — шепотіла Тереза, тягнула дівчинку понурими вуличками Еурела, намагаючись дістатися до воріт Дивіти сектору D. П'ятий сектор. — Там на нас чекає тато. Давай, сонце, ти все зможеш. 

Адаміна затихла та покірно побігла далі за мамою. Тереза починала задихатися, їй здавалося, що ще кілька секунд, кілька нищівних секунд — і вона втратить свідомість. І тоді кулі знайдуть їх. 

Часу геть не залишалося. Вони не добіжать до воріт — то було очевидно, і Тереза також це прекрасно розуміла. Вона розуміла це краще за всіх у цьому світі, тому що їй про це шепотів голос смерті, що понуро наближався разом з кулями. Зустріч з тілом, падіння, кров, безмежність. 

Жінка смикнула доньку за руку, різко звернула вбік та побігла вздовж вузької вулички, що, здавалося, була геть покинутою. Зупинившись біля майже трухлих дерев'яних дверей, Тереза вдарила по них ногою, і ті одразу ж впали. Всередині було мало місця, їй довелося зігнутися, тому що стеля була дуже низькою. Та це нічого страшного. 

— Ходи сюди, моя хороша, — Адаміна ступила кілька кроків вліво, боязко зазираючи до очей матері. Можливо, відчувала, що зараз відбувається дійсно щось страшне. Щось страшне, а мама просто не говорить їй про це. — Адеммі, послухай мене: зараз я тобі зроблю один укол і вийду звідси. Твоє завдання — сидіти тихо та не висовуватися, допоки не настане ніч. Якщо хтось знайде тебе, прикинься, ніби спиш. Головне — ніколи, чуєш, ніколи не кажи, хто твої батьки та нікому не розповідай все, що з тобою було. Твоя історія то лише твоя історія. Ми почули одна одну, так, Адеммі? 

Дівчинка кивнула, але Тереза помітила, як вона почала плакати. Мовчки. Без єдиного звуку. Лише гіркі сльози котилися круглим дитячим обличчям.  

— Мамо, я не хочу залишатися тут сама, — ледве розтуляючи губи, шепотіла Адеммі, захлиналася сльозами, що великими краплями текли по її щоках.

Серце всередині Терези стислося до мікроскопічних розмірів, та жінка сама собі шепотіла в голові, що так правильно. Так є шанс, а шанс — це вже щось.

Вона пальцем стерла сльозу на обличчі доньки, посміхнулася та прислухалася до звуків, що долинали знадвору.

— Адеммі, ти найхоробріша дівчинка у цьому світі, ніколи не забувай про це. Що б не трапилося зі мною, з тобою, з татом, завжди пам'ятай, що світ рятують не найсильніші, а найхоробріші.

Адаміна хрипко видихнула та кивнула. Пальці Терези зісковзнули по руках дівчинки, іншою рукою вона дістала з кишені невеличку ампулу та шприц. Всередині ампули переливалося щось криваво-червоне, що Адеммі затихла, наче заворожена.

— Давай руку.

Дівчинка вже замріялася про те, що вона колись врятує світ, врятує маму і тата. Їм не треба буде кудись бігти. Тато повернеться сюди з П'ятого Сектору, і вони будуть жити щасливо. Навіть більше, ніж просто щасливо.

Голка легко увійшла під шкіру Адаміни, дівчинка лише легенько скривилася, але не заплакала. Трималася. Тереза була певна, що дочка заплаче. Вона завжди плакала, коли їй було боляче, але зараз мовчала. І жінка пишалася нею. Що б там не трапилося у майбутньому, вона зробила все, що від неї залежало.

«А якщо нас піймають? Заку, я не можу так просто покинути Еурел. Повернутися до П'ятого Сектору з Адаміною буде надто небезпечно. Нас не приймуть в Жертовнику. Ні мене, ні Адеммі».

Вони сиділи на протертому до дірок дивані в кімнаті, де було так темно, що Тереза не бачила навіть обличчя Заккарі. Цей епізод надто чітко з'явився перед очима жінки, коли вона виходила з похиленого будинку на вулицю. Стало темніше. Десь близько лунали тяжкі кроки, наче від них здригалася земля. Холодне повітря вдарило по легенях.

«Я знаю, що це небезпечно, Резо. Знаю, розумію, але якщо ви повернетесь до Жертовнику, мені буде простіше вас захистити. Я хочу виховувати Адаміну, а не бачити її раз у місяць. Залишатися тут біля Ренделла — не варіант. Він знайде й Адеммі, і камінь».

Обличчя починало пекти, Тереза не одразу зрозуміла, що плаче. Стіна насувалася на жінку, десь позаду хлопотіли автоматні черги, кулі свистіли над головою, а вона все бігла, перед очима пливли спогади, а позаду залишалася її донька. Будь сильною, Адеммі. Світ рятують не найсильніші, а найхоробріші.

«Якщо я введу їй цей порошок з рубіну, вона буде страждати, Заку. Ти ж розумієш, що все буде так, як я і казала? Якщо її захочуть вбити, порошок з каменю дасть відповідну реакцію».

«Я розумію».

Нічого ти не розумієш, Заку. Аніскілечки не розумієш, дурню ти недороблений.

Тереза видихнула та сховалася за стіною якогось будинку. На мить все стало тихо. Аж занадто тихо, щоб бути правдою.

Вона затримала дихання, щоб заспокоїти серце, закусила губу, та, як тільки вирішила визирнути, хтось схопив її за руку, потягнув на себе, і вже через секунду Тереза відчула холодний метал ножа, що надто близько притиснули до її шиї. Ніж? Хіба не краще вбити здалеку звичайним пістолетом?

— Ш-ш-ш, ні звуку, Терезо, це питання життя та смерті не тільки твоєї, але й Адаміни.

Ренделл. Як вона одразу не здогадалася, що це був він? Це надто легко — вгадати його тому, хто знає всі його секрети.

Він відтяг її подалі від вулиці в якийсь закинутий садок без дерев. Просто гола земля, на яку впала, боляче забившись, Тереза. В голові жінки змішалося надто багато думок, щоб одразу вигадати щось дійсно варте уваги. І ризику. Все вимірюється ризиком.



Avee Delmonico

Відредаговано: 14.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись