Війна на кохання

Глава 8

—О, Боже! Чому ж так погано-то?- простогнала я коли відкрила очі.

Мій стан зараз нагадував мерця. Але найголовніше це те, що я не пам'ятаю як потрапила додому. Не кажучи вже про те, що я геть непам'ятаю вчорашніх подій з вечірки. Полежавши в ліжку ще хвилин з десять, я все-таки підняла всій зад з м'якого ложа та пошкандибала в ванну. Коли я побачила себе в дзеркалі, то легко кажучи, я очманіла. Волосся перетворилося на вороняче гніздо, макіяж увесь розмазаний. Словом жах. Але ще було дивним те, що на мені було не плаття, а моя піжама з ведмежатами. Коли я встигла переодітися? Привівши себе на подобу людини, я спустилася на кухню, адже там є аптечка. Коли прийшла до місця приз начення, то привіталася з кухаркою:

— Доброго ранку, Віро Анатоліївно!

— Доброго, Маргарито,- відповіла жіночка,- називай мене просто тітка Віра, домовились?

— Домовились,- похитала головою в знак згоди,- тьоть Вір, а дайте будь ласка аспірин,- ввічливо попросила я.

— Я так бачу ви гарно повеселилися,- посміхнулася вона та простягнула мені таблетку-рятівницю.

— Так, дуже,- я посміхнулась у відповідь.

Також я поснідала вівсянкою з фруктами та пошкандибала до себе. В кімнаті заграла енергійна мелодія і я одразу зрозуміла, що це Анжелка. Я взяла слухавку.

— Алло, Ритко, мені погано, я помираю!- з болем простогнала горе-подруга.

— І тобі привіт,- привіталась я,- ну мені теж не добре. Це якщо врахувати, що я вперше випила, а ще я не пам'ятаю нічогісінько.

— Я нічого незнаю, спитай в Дьомки,- і просто скинула виклик. 

Супер! Просто супер! Вона теж нічого не пам'ятає. Що мені тепер робити? В Куркова я не горю бажанням щось розпитувати про вчорашній вечір. Гаразд, завтра в Світлани спитаюсь що і як. А зараз потрібно вчитись. Просиділа за уроками до години шостої. Дуже вже захотілося їсти, організм вимагав підкріплення. Я спустилась на перший поверх, пройшла по коридору і в дверному проході я з кимось зіткнулася. Цей хтось був Дем'ян.

— Посунся,- сказала я, замість привітання.

— І тобі здоров,- з задоволеною посмішкою на вустах сказав він,- пам'ятаєш що вчора було чи голова відлетіла?

Ні ну він явно знущається. Я не витримала та просто посунула його в бік та пройшла на кухню. Курков пройшов слідом.

— Ти ж начебто йшов звідси?

— А мені стало дуже цікаво, чому ти не відповіла на моє запитання?

— А є на що відповідати?- запиталась я.

— Можеш не відповідати, я ж ітак знаю, що ти нічого не пам'ятаєш,- сказав ці слова та почав ржати.

— Ну не пам'ятаю я нічого, і що?- роздратовано спитала, хоча дуже хотіла спитатист про вчорашні події.

— А ти не хочеш дізнатись про свої геройські вчинки в стані алкогольного сп'яніння?- поцікавився він, присудивши очі.

— Чесно,- завагалась я,- дуже.

— Ну тоді слухай,- почав було "брат",- спочатку ми всі сиділи за одним столом, розмовляли і таке подібне, потім ти пішла в туалет, нікому не сказавши. Я пішов за тобою і як виявилося, не даремно. В коридорі до тебе почав приставати якийсь тип, ну а я тебе захистив,- хлопець замовк,- ти точно хочеш продовження?

— Ну якщо почав, то вже продовжуй,- обурилась я.

— Ну гаразд-гаразд,-мовив шатен,- потім почали грати в "правда чи дія", ти вибрала дію і випила три шоти текіли. Після цього ти сказала Кирюсі аби той признався в коханні Федькові. Розповідати далі?

І тут мені в голову зі швидкістю світла влетіла картинка, як Курков мене цілує. І що найцікавіше, я йому відповідаю з подвійним напором. Господи, який сором. Напевно мої щоки зараз горіли вогнем, адже зеленоокий почав дико сміятись.

— Судячи за твоїм виразом обличчя, ти все згадала,- промовив той після свого істеричного сміху,- якщо чесно, то я не відмовився ще від одного такого поцілунку, але...

Я не витримала і кинула в нього сільничкою. Хлопець не встиг зреагувати і вона потрапила йому в чоло.

— Ти що, дурепа?!- крикнув родич.

Я кинулася на втьоки, але мене перехопили біля моєї кімнати. Дем'ян закинув мене собі на плече та поніс у свою кімнату. Я не знаю чим керувалася в цей період, але почала лупити хлопця кулаками по спині зі всією силою. А йому хоч би що.

— Та пусти ти мене кінець кінцем!

Він поклав мене на землю та спокійно пішов до дверей та закрив їх на ключ. Ой, здається я влипла по повній програмі. Русоволовий підійшов до робочого столу та дістав з шухляди скотч та ножиці. Мені вже стало так страшно, що не могла навіть поворухнутися. Хлопець зв'язав мої руки клейкою стрічкою, а ще заклеїв рот. Взяв ножиці в руки та підійшов ззаду. Я почула характерний звук і побачила, що моє волосся валяється на підлозі з темного дуба. Я запитала як не нормальна.

— Якщо ти щось іще подібне витвориш, будеш лисою, зрозуміла?- спитав крижаним голосом.

Я похитала головою. Мій погляд впав на шафу-купе, де було велике дзеркало. У відображенні було видно, що довжина стала вдвічі коротшою. І виглядало це все, наче я щойно з салону. Звідки Дем'ян вміє так класно стригти волосся? Він відліпив скотч з пут та рота, а я лише здивовано підійшла до шафи та почала себе розглядати.