"Від ненависті до любові" - міфи та реальність

Автор: Мар'яна Доля / Додано: 13.08.20, 08:47:11

 

Ні для кого не секрет, що все нове — це добре забуте старе. І в людській психології зберігаються певні стереотипи, котрі виробилися ще в наших далеких предків з єдиною метою — вижити у боротьбі за існування, залишити по собі потомство тощо.

Часто, читаючи художні твори, помічаєш, що великою популярністю користуються ті з них, де персонажі ( найчастіше, це жінки) потрапляють у вкрай несприятливі обставини, але їм вдається завдяки своїм особистим якостям чи "усмішці Фортуни" ті проблеми подолати і  стати багатими, щасливими, а герой — навіть якщо він на початку твору цілковитий негідник — під їхнім впливом перевиховуються і стає люблячим батьком і чоловіком.

Навчаючись у вузі, довелося мені перечитати чимало художньої літератури — починаючи від античних часів і до сучасних авторів. Скажу — нинішні "владні герої" та "від ненависті до любові" не є чимось новим у літературі. В будь-які часи у будь-яких народів про це писали. І багато творів подібної  тематики стали класикою світової літератури.

Чому так? Ні для кого не секрет, що з давніх давен жінки мали менше прав у суспільстві, ніж чоловіки. У багатьох країнах, виходячи заміж, вони втрачали права на все своє майно, були повністю залежні від чоловіків. Історики приводять численні факти, коли правителі, яким набридала дружина, а на горизонті з'являвся новий об'єкт пристрасті, вирішували проблему дуже просто — відправляючи попередню супутницю до монастиря ( в кращому випадку), або й узагалі придумуючи якісь причини, аби її стратити. І це вважалося цілковито нормальним та виправданим.

Хоча, звісно, усі ми розуміємо, що існували люди, які протестували проти безправності жінок. У тому числі, й серед письменників, просвітителів, громадських діячів. Вони прагнули донести до жінок, що ті теж можуть мати свою волю та боротися за власне щастя.

Але це були радше винятки, які тільки підкреслювали правило — у літературі жінка мала бути показана як об'єкт, а не суб'єкт. За неї боролися, але вона не мала права голосу. Досить сумні життєві історії багатьох відомих жінок — тому підтвердження. Але людині властиво до всього звикати. І знаходити позитив навіть у чомусь зовсім безрадісному. Просто щоб продовжувати жити, як кажуть психологи "якщо не можеш змінити життя — зміни свій погляд на нього"...

Мені здається, саме з цим психологічним явищем пов'язаний інтерес жінок до творів, у яких ( навіть вже в нинішніх обставинах) жінка є іграшкою в чиїхось руках, об'єктом торгівлі людьми чи родової помсти, жертвою згвалтування чи такою, що змушена вступити до фіктивного шлюбу…

Варіантів багато, спільний знаменник один — жінка, що страждає від злої волі чоловіка. Може, нашим cучасницям так болить ця тема, бо досі дуже поширеними є явища сімейного насильства, в багатьох ситуаціях жінки не почуваються захищеними?

Тоді, читаючи книгу зі схожим сюжетом, яка неодмінно закінчиться хепі-ендом, вони вірять, що і в них ( чи їхніх подруг або родичок) все налагодиться і буде добре. І їхній власний "владний герой" якимось дивом зміниться та стане ніжним і романтичним.

Та, на жаль, це скоріше міф, ніж реальність. Під час написання свого історичного роману "Тисячу років тому" я прочитала чимало спеціальної літератури, заглибилася у висвітлення вченими-істориками та письменниками різних епох доль відомих жінок того часу. 

І, якщо чесно, то є в цій історії усе те, про що люблять читати наші жінки — і "владні герої", і вимушені шлюби, й "вагітна від іншого",  і "різниця в віці", але все це не є самоціллю, для приваблення уваги читачів, а тільки окремими епізодами, бо ж із історії, як із пісні, слова не викинеш… 

І ще відразу хочу попередити — далеко не всі біографії головних героїв закінчуються щасливо. Часом читачки просять — "зробіть так, щоб усе було добре". Так можна було б вчинити, якби я писала казку, але реальність часом буває жорстокою.

Тому, будь ласка, не гнівайтеся на автора, за те, що не пишу у анотації "хепі-енд")) Глобального "щасливого майбутнього" тут точно не буде, але чи це так погано? Адже у мене самої, як у читача, не раз траплялися такі моменти, що й сльози наверталися на очі, коли читала якийсь трагічний епізод, але потім розуміла, що він є обґрунтованим і приносить користі людям більше, аніж могла б зробити "притягнута за вуха" благополучна розв'язка.

Отже, шановні автори, пишіть на будь-які теми, не бійтеся показувати складні життєві ситуації, але, будь-ласка, не перетворюйте їх на солодку казочку! Подумайте про реальних жінок, які прочитавши вашу історію про ґвалтівника чи злочинця, який дивом став хорошим, продовжуватимуть терпіти насилля, не знаючи, що можна все змінити. 

Праця письменника — це така ж велика  відповідальність, як, скажімо, професія лікаря чи вчителя, і наші помилки чи легковажність можуть дорого коштувати читачам, особливо молодим і недосвідченим, котрі ще погано знають життя та людську психологію. 

Тому добре подумаємо перед тим, як романтизувати темні сторони буття. Чим це відізветься в душах тих, хто нас читає? Які ідеї ми прагнемо до них донести? Чому навчити? 

Уявімо, що ми самі опинилися на місці своїх героїв-жертв. Читала поради від письменників , що варто "помучити" своїх героїв, змусити їх страждати — і це автоматично принесе успіх у читачів. Я б хотіла порадити всім авторам вживатися в образ героя перш за все самому, на своїй шкірі, як кажуть, відчути його страждання. Тоді й читач вам повірить, і ви не будете надто захоплюватися "катуванням" героїв без цілі та задуму. Бо це — шлях в нікуди ..

Ілюстрація - картина російського художника Антона Лосенка "Володимир і Рогнеда"( 1770). От як він описує те. що зобразив на полотні: «Владимир, утвердясь на новгородском владении, посылает к полоцкому князю Роговльду, чтобы ему отдал дочь свою Рогнеду в супружество; гордым ответом Рогнеды раздраженный Владимир подвигнул все свои силы, столичный полоцкий город взял силою, Роговольда с двумя сынами лишив жизни, с высокосмысленною Рогнедою неволею сочетался».
Цілком могло б зійти за анотацію для твору про владного героя))

Коментарі:

Всього гілок: 14

Олена Скуловатова 13.08.2020, 21:39:14

Чудовий допис. Дякую. Ще один привід озирнутися та замислитись.

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 21:45:34

Олена Скуловатова, Дякую!

Анна Пахомова 13.08.2020, 10:48:37

І всі такі "фу фу владні герої". Ок, візьмемо за сюжет одна бідна але психологічно здорова дівчина зустріла інтелігентного порядного хлопця невиразної зовнішності, вони пішли на побачення, потім почали жити разом, одружились, народили дітей. Не тріпали один одному нерви, завжди знаходили компроміси і дослухались думки іншого. Ото крутезна книжка має вийти, чи не так?

У гілці 26 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

13.08.2020, 20:45:38

Анна Пахомова, В класиці повно таких героїв. На цьому сайті думаю, теж з часом з'являться. Якщо їх зараз нема. А поки що на Букнеті засилля одноманітних творів про кохання та секс. Шаблонних і з типовими героями і стандартними сюжетними ходами. Так що смішно читати ремарку про яскраві характери і цікаві конфлікти. Багатьом читачкам таке подобається, але це не відміняє факту, що твори низької якості.

Тетяна Гудима 13.08.2020, 20:09:59

Хороший і корисний блог...

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 20:13:55

Тетяна Гудима, Дякую!

Іван Дурський 13.08.2020, 20:10:20

Цікавий допис. До речі, нагадало. Помітив серед жінок таку от фігню: свариться дівчина з молодим чоловіком, гаркається. А потім виходить заміж, бо: а раптом він зміниться? Спойлер – ніт. Але в книжках можливо все.

Я погоджуюсь з кількома коментаторами, що харизматичний, впевнений у собі герой це плюс до історії... був би, якби вміли правильно подавати цього харизматичного чоловіка. Але «уви і ах», того вони перетворюються в сексуально збочених дегенератів з любов‘ю до погроз та шантажу.

Порада тим, хто лише сідає писати про мега брутальних владних самців від чоловіка (нехай і з зовсім протилежним характером): мовчання вашого героя краще, ніж відверта балакучість, особливо з ужитком: лялечко, сучко, пташечко і тд. Віддаю задарма.

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 20:13:41

Іван Дурський, От це точно ( про мовчання))

Наталія Девятко (Natalia Devyatko) 13.08.2020, 13:01:24

Мені здається, "владний герой" - це шаблонно-стереотипний варіант звичайної розвиненої особистості, яка присутня в усіх якісних творах. Кожне "живий герой" - особистість.

У гілці 3 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Наталія Девятко (Natalia Devyatko) 13.08.2020, 14:46:58

Мар'яна Доля, Та отож...

Інна Камікадз 13.08.2020, 10:28:55

Нехай мене зараз закидають капцями, але нинішня тенденція на Букнет писати про кримінальних владних героїв - це щось нездорове. Якесь криве дзеркало, що абсолютно не в'яжеться з реальним життям. Автор може згрішити неймовірним поворотом сюжету, щоб полоскотати п'яти читечеві, але безкінечні біль та страждання трохи напружують, а в кінці вона безтямно закохана та щаслива!

У гілці 5 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 13:43:31

Лореін Владислава, Можливо, такі твори мають комерційний успіх, я не дуже досліджувала це питання...

Avee Delmonico 13.08.2020, 11:08:08

Я часто задумувалася, чому деякі жінки бувають настільки наївними, особливо у випадку сімейного знущання. Чому всі вірять, що все зміниться на краще, а не беруть руки і ноги — і вперед. Хочеться дати смачного ляпаса і просто крикнути в обличчя: «Отямся!»
Проте ви праві, реальність жорстока. Я, читаючи книгу про відомого нейрохірурга, який помер від раку у віці 35 років, теж ридала, проте, читаючи лист від дружини, зрозуміла — так і треба. Він прожив своє життя щасливо. Книги з хеппі-ендом часто змушують думати, що щастя прийде «просто так». Лише завдяки красі, щасливому випадку чи тому, що «так треба». Таке є, я не сперечаюсь, таке буває, проте одиничні випадки. Тому, думаймо власною головою.

У гілці 3 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Avee Delmonico 13.08.2020, 11:56:19

Мар'яна Доля, Так, гадаю. До того ж, усім не вгодиш, як би не хотілось :)

Moonraise Darkness 13.08.2020, 10:18:33

І ще один недостовірний момент в багатьох книгах одіозного жанру і спрямування: якщо жертва схильна до бездіяльності, знаходиться в депресії (раз вона не тікає від владного покидька), то яким чином вона може змінити його, коли не вміє вирішувати навіть власні проблеми? Взагалі майже в кожній книзі можуть бути якісь логічні прогалини, бо ж людям властиво помилятися (про логіку і достовірність в кінематографі можна згадати хіба що траурним мовчанням))), але інколи трапляються дійсно чорні діри в сюжеті)

У гілці 5 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Moonraise Darkness 13.08.2020, 11:35:00

Мар'яна Доля, Слушно підмічено)
До того ж є безліч не менш цікавих, але куди більш складних тем для психологічних трилерів: кримінальний світ, такий як він є, без прикрас, тяжкі захворювання, та ті ж правдиво описані невиправні тирани.
Справжня адекватна влада - це перш за все влада над собою і можливість чогось досягти та зробити щось корисне для суспільства, а до насильства вдаються якраз невпевнені в собі люди, які таким чином намагаються самоствердитись і нівелювати свою нікчемність))) Тож, як на мою думку, багатьом книгам, де "владний герой" роздає своїй вимушеній нареченій вертухаї чи принижує в інший спосіб, цей хештег зовсім не пасує)

Оксана Кириченко (Aillin Ai) 13.08.2020, 10:25:54

Достовірність і психологічне підґрунтя персонажів - складові, про які автори інколи забувають. У прагненні створити сучасну казку для дорослих вони не враховують справжніх складових казки, натомість породжують потвору, на яку можна дивитися, лише попередньо вдягнувши рожеві окуляри для захисту. Чому навчить ця потвора? Лише змусить вдягати ті окуляри в реальному житті. А книжка взагалі має чомусь учити, спитається автор? Якщо він таке спитається, я зрозумію, що це кепський автор, який не знає, для чого він пише, що хоче розповісти, що бажає донести до своїх читачів.

Ще хотіла б додати, що життя не чорно-біле, воно сіре. Крайнощі та ярлики - це от чітко для позначення чорного і білого. Це ще допустимо в дитячій літературі, бо в такий спосіб дитині легше закласти певні цінності і мораль, але й навіть у дитячих книжках варто з цим бути обережним. Але коли я це бачу в книжках для старшої аудиторії, розумію, що мене бажають ошукати, задурити голову, перекрутити поняття й нав'язати свої.

У гілці 6 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Оксана Кириченко (Aillin Ai) 13.08.2020, 10:59:41

Мар'яна Доля, Так)

Moonraise Darkness 13.08.2020, 10:11:29

Якщо з авторами історій про "всемогутніх жертв" усе ясно: або просто бізнес і нічого особистого, або недосвідченість і бажання написати щось драматичне і страшне, то з читачами, які сприймають таке всерйоз усе куди більш загадково...
Відомий випадок із реального життя, коли жінка стала жертвою психологічного насильства в сім"ї, але про владних героїв не читала. До такого життя призвели надмірна довіра людям і звичка міряти усіх по собі:"раз я не брешу, то й мені не брешуть", небажання вирішувати певні життєві проблеми, депресія і проблемна самооцінка, що викликає потребу у возвеличенні зі сторони - таким чином реальний прототип владного героя викликає у жертви залежність, а потім опускає її, як йому заманеться.
Звісно було б круто вміти писати таке щось достовірне, з правильними ідеями) Але шлях багатьох авторів проходить через етап " Epistola non erubescit" і часом на ньому і застряє)))

У гілці 3 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Moonraise Darkness 13.08.2020, 10:57:33

Мар'яна Доля, Ото дивні люди: а неадекватний батько - то виходить норм для тих же дітей!?
Якась біда з цими стереотипами в суспільстві... Наче вже середньовіччя давно минуло, а люди наче звідти в наш час мігрували. Ймовірно книги з владними героями і є викривленим віддзеркаленням такого прошарку суспільства з нездоровим мисленням...

Ана Пест 13.08.2020, 09:15:26

Чудова і обґрунтована думка. Я зовсім не проти випробовувань і страждань головної героїні. Але набагато краще і людяніше виглядає, коли її обранцем стає не кат, що постійно спричиняє її біль і в кінці книги дивним чином перевиховується, а її рятівник, який позбавить її і болю, і впливу отого "владного героя". Це, можливо, також казково, але не дає ілюзорного виправдання жорстокості.

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 09:17:50

Ана Пест, Так, мені подібні фінали теж більше до вподоби.

Ліна Алекс 13.08.2020, 08:52:54

Дуже слушні слова в останніх абзацах. Будь-яка подія, поворот сюжету, страждання героя мають бути обгрунтовані, а не просто тому, що так захотілося автору, аби полоскотати нерви читачам.

У гілці 4 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 09:17:00

Ліна Алекс, Я зараз пишу дуже важкі епізоди у своєму історичному романі, всі страждають... мабуть. через це й народився такий "крик" душі)) Бо так важко описувати подібні сцени - як хтось помирає, або потрапляє в скрутні обставини. Тому й не розумію таких авторів. які свідомо на протязі всього твору "мучать" героя)) Мені навпаки хочеться щоб усі ці страждання швидше змінилися чимось хорошим.

Ярина Мартин 13.08.2020, 08:55:32

Дуже мудра стаття! Часом справді хочеться почитати казочку, де вкінці всі будуть жити довго і щасливо, але дуже важливо, щоб цей щасливий кінець був правдоподібним. Бо коли в романі на кожній сторінці сварки чи приниження, а в кінці велике весілля, то якось лякаєшся такого майбутнього життя головних героїв)

Останній коментар в гілці:

Мар'яна Доля 13.08.2020, 09:00:31

Ярина Мартин, Так, хороші. світлі. казкові історії теж необхідні людям. Але в них зовсім інший стиль написання, не буває, щоб половину твору ми читали жорстку "чорнуху", а далі - "ванільний хепі-енд". Тобто. буває й таке, але часто це свідчить про недосвідченість автора або ж, що він думає не про достовірність історії, а про очікування читачів.

Books language: