Шабаш на Лисій горі - День 8

Автор: Марина Гайдар / Додано: 22.10.20, 18:09:30

Настрій відьомський. У світлі всього, що відбувається в останні дні на Букнет, продовжувати жахастики не зовсім і кортіло, бо жахастиків, як виявилося, і в реальному житті вистачає.

Але авторам я дала обіцянку їхні уривочки публікувати кожного дня, тож запрошую вас до наступного темного світу - уривку зі збірки "ЦИКЛ ПІДЛІТКОВИХ ЖАХІВ" від ОКСАНИ КИРИЧЕНКО (Aillin Ai).

Так?! Алло! Я вас погано чую! Куди під’їхати?!Та що ти кричиш на мене! Знаю я, де це! Ні, не була раніше в Нінки, але розберусь якось без тебе! — чорноволоса дівчина розлючено натиснула кнопку відбою на стільниковому телефоні.

На вулиці стояла темна ніч. Дув тихенький вітерець, доносячи здалеку ледь чутний гавкіт собак. Ася глибше закуталась у своє чорне пальто й натягнула комір. Усе-таки тридцять перше жовтня, осінь — погода дається взнаки.

Дівчина оглянула безлюдну вулицю. Вона поспішала на вечірку до друзів, влаштовану на честь Хелловіну, та, на нещастя, ніяк не могла зловити транспорт, аби вчасно дістатися місця зборів. Де ті відьми, чорти, мертвяки, питається, що мали б тут бігати в темряві, як у тих страшних казках і легендах? Довкола тиша, мовчання, і навіть дітлахів не чутно.

Ася зітхнула. Хотілося пригод, а їх не було й крапка. Та вона одразу відігнала від себе цю миттєву думку, адже саме збиралася на вечірку — отам і будуть пригоди, такі, що хоч би запам’ятати.

Нарешті в кінці дороги промайнув відблиск фар. Дівчина підступилася ближче та витягнула руку. Блимнуло світло; автомобіль повільно зупинився.За кермом сидів кремезний чолов’яга з доброзичливим виразом обличчя йсмішними округлими окулярами на носі, що робили його схожим на Гаррі Поттера, тільки в старості.

Ася всміхнулася й нахилилася до вікна.

Підвезіть, будь ласка, тут недалеко.

Чоловік тямуще гмикнув у відповідь.

— Страшно, певне, тут самій блукати. Сідай-но, мені все одно аж на окрайок їхати.

Дівчина спритно відкрила дверцята й впурхнула до салону. Двигун загудів,і автомобіль зрушив з місця.

—А тобі куди, дитино? — запитав чоловік.

Ася скривилася від слова «дитина». Чолов’яга був старший за неї років на десять, не більше. Та не образилася. Могло бути й гірше. Міг трапитися маніяк — у таку ніч усе можливо.

На Лисогірську. Це десь поруч має бути.

— Гм… Лисогірська велика… А що там?

Вона розвела руками.

Вечірка в нас. Там має бути такий білий-білий будинок із дерев’яним півником на даху.

Того півника в таку темінь не розгледиш,— розсміявся чоловік.

Ася згідно кивнула головою.

І справді. Номер будинку, здається, дев’ятнадцять, якщо ви зорієнтуєтеся…

Спробуємо.

Вони виїхали на роздоріжжя й повернули наліво. Повз них волоклися маленькі сільські будиночки, шелестіли дерева довгими вітками, ясніли зорі на небі і вчувалося тихе гарчання собак поблизу.

Автомобіль їхав нерівною дорогою, тому час від часу пасажири підстрибували на своїх сидіннях. Асі було гаряче. Чи то в машині було так спекотне, чи то в неї жар не знала. Захотілося скинути з себе весь одяг, отожвонастягнула своє чорне пальто.

Чоловік глипнув на неї в дзеркало заднього виду. Дівчині здалося, що в його погляді блимнув переляк.

Що це в тебе за вбрання? — хриплуватим голосом спитався.

Ася огледіла себе. На ній була фіолетова майка з великим оранжевим черепом; довга, до колін, чорна спідниця внамальованих людських кісточках та купа металевих ланцюжків на зап’ястках. На шиї висів величезний медальйон із надписом «Відьми їдять м’ясо».

Вона гучно розсміялася.

То це ж ми Хелловін святкуємо!Треба ж вдягнутися по темі.

— Ти ба...

Здавалося, чоловіка заспокоїла ця відповідь, і він уже легше тримав кермо. Проте щось Асі підказувало, що то була лише видимість, не більше.

Дорога різко звернула вліво й повела кудись убік.

Ти вже тут бувала? — запитав водій, скоріше для того, щоб не їхати в мовчанці.

Дівчина неоднозначно ворухнула плечима.

Не зовсім.

Він якось дивно поглянув на неї.

Оце от Лисогірська. Нумо шукати твого півника.

Завдання постало не з легких. У повній нічній темряві навіть при сяйливих зірках було складно щось помітити. Вони мусили ставати біля кожного плоту й вглядатись у старі будинки селища. Після шостої хатини чоловік зненацька різко зупинив автомобіль.

Далі дорога губилася десь у деревах. Ася запитально поглянула на чоловіка.

Що таке?

—Я далі не поїду,— твердо мовив.

Він був наче полотно. Дівчині одразу спало на думку, що свіжовипраний білий рушник і то не такий білосніжний, як обличчя її супутника.

Чому?

Там цвинтар,— коротко відказав чоловік і махнув рукою.

Й Ася все зрозуміла.

Там, у темряві, виднілися могильні пам’ятники — білосніжні та мовчазні. Збоку від дороги високі металеві ворота були прочиненими, і легкий туман не приховував довгих чорних тіней, котрі блукали поміж могил. Ворота скрипіли й хиталися, наче від вітру, однак Ася добре знала, що навіть троє биків не змогли б зрушити їх з місця. Моторошні тіні рухалися повільно, неквапливо, буцім чекали,коли їхні жертви добряче налякаються. Деякі з них зникали поміж могильних плит і дерев, а деякі наближалися до авто. Вони мали на собі довгі балахони, які широко розвіювалися на вітру.

То якісь люди, напевно. Може, діти жартують, тихо промовила Ася, намагаючись заспокоїти більше себе, ніж супутника.

Вибирайся та йди геть! — раптом вигукнув водій.

Дівчина рвучко смикнулася, боляче вдарившись у стелю салону.

Геть! — ревло у вухах.

Ася не знала, про що він подумав у той момент. Можливо, що це розіграш, який вона влаштувала; можливо, пастка, куди його заманили, аби розіп’ясти на шабаші відьом — хтозна. Проте в ту мить вона більше злякалася кремезного й дужого чоловіка, ніж незрозумілих тіней на цвинтарі. Тому, не довго роздумуючи, рвонула дверцятами й вистрибнула в прохолоду ночі.

Ми чекали на тебе! — драматичним голосом вигукнув хтось з-під великого капюшона, як тільки її ноги торкнулися землі.

І тут сталося дещо зовсім неочікуване.

Водій, здавалося, врівноважений чоловік, рвучко підхопився на сидінні, вдарився лобом у стелю, видав охриплий дикий крик, як ото лементують ворони, вирячив очі й застукав ногами по підлозі авто. І після цього, нарешті, закричав пронизливим пискливим голосом.

У цю ж мить дівчину схопили за руку. Ася гучно заверещала, відчувши на своєму зап’ястку міцні холодні пальці.

Та тихо будь! Усіх мертвяків розлякаєш! — роздався поруч цілком живий голос.

У перелякану дівчину вп’ялися червоні лінзи Колі.

Ти довбень! — ледве видихнула Ася, приходячи до тями.

Ні, це він довбень, Льошка, виходячи з-за спини друга, вказав у бік авто. — Ми вийшли тебе зустріти, бо там цвинтар, знаєш, подумали, може, тобі буде страшно йти в таку ніч самою…

Ася полегшено зітхнула, намагаючись втихомирити своє ошаліле від переляку серце.

Могли й попередити…

— Могла й сказати, що зі схибленим їдеш…

Він просто злякався…

Чого б це? гмикнув Коля, беручи Асю за руку й ведучи за собою.

Дівчина оглянулася через плече на дорогу, де автомобіль зник за обрієм.

Не судилося чоловікові зображувати Гаррі Поттера своїм дітям перед сном. І ніколи він більше не підвезе жодної дівчини в темну ніч, особливо на Хелловін, особливо,якщо вона в страшному вбранні з черепами прямуватиме на цвинтар. Тому що останнє, що він почує, буде гавкіт такси, котра вибіжить із невеличкого будиночка його дружини. І це буде завершальним ударом для його стривоженого серця.

За яким Ася прилетить опівночі, щоби зварити своє відьомське зілля.

Твір також можна знайти на Інстаграм каналі @u.krisli (тисніть, щоб перейти за посиланням), у групі Book Майстерня на Фейсбуці, а також на Телеграм каналі Book Майстерня.

Коментарі:

Всього гілок: 10

Наталія Девятко (Natalia Devyatko) 26.10.2020, 18:51:19

Дуже атмосферно, аж чоловіка шкода стало.

Стю Слейтерус 24.10.2020, 23:25:44

Бляха закрутився і пропустив такий цікавий уривочок, чи це завершена історія? Хмм требв провірити) А атмосферненько так вийшло, я вже було подумав що то справді мертвяки чи привиди)

Эллин Крыж 24.10.2020, 14:16:33

Кожен раз оформлення перевершує попереденє! Ну от як так вдається?)) І оповідка класна!

Лія Лег 23.10.2020, 21:15:04

Чудова, дотепна історія!

Тарас Мельник 22.10.2020, 20:51:31

Реалістичні діалоги! У автора можна повчитися конструювати розмови персонажів, які здаються такими справжніми, ніби сам підслухав на вулиці...

Останній коментар в гілці:

Марина Гайдар 22.10.2020, 20:59:34

Тарас Мельник, Точно!

Максим Власвіт 22.10.2020, 20:32:24

Ой, класно. Смішно)))))

Останній коментар в гілці:

Марина Гайдар 22.10.2020, 20:39:59

Максим Власвіт, Рада, що вам сподобалося))

Продавець Жахіть 22.10.2020, 20:10:04

Цікаво, потрібно почитати!)

Останній коментар в гілці:

Марина Гайдар 22.10.2020, 20:39:48

Продавець Жахіть, Обов'язково!))

vitaly.dulenko 22.10.2020, 18:25:41

Дотепно і атмосферно)

У гілці 4 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Марина Гайдар 22.10.2020, 20:39:19

vitaly.dulenko, Це приємно!)) Стараюся для людей))

Марьяна Доля 22.10.2020, 18:59:53

О, цю збірочку якраз на Хелловін слід читати)) Дуже класна!

У гілці 7 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Марьяна Доля 22.10.2020, 19:51:10

Марина Гайдар, Це точно)) Мені тепер самій захотілося написати на цю тему))

Ярина Мартин 22.10.2020, 19:38:29

Ого! Хто ж така ця Ася?

Останній коментар в гілці:

Марина Гайдар 22.10.2020, 19:42:29

Ярина Мартин, Дівчина-таємниця))

Books language: