Розділ 9

О, я ніколи не візьмусь за цей весільний торт.

Саме з такою думкою я прокидаюсь, коли за вікном вже високо світить сонце і припікає мої ноги через неприкрите шторами вікно.

Я ледь піднімаюсь з ліжка - настільки втомленою себе почуваю. Мої ноги аж гудуть - ну ще б пак, йти додому пішки може кілометрів вісім, від самого кінотеатру. Відколи приїхала, ще ні разу не потрапляла додому в людський час. Цікаво, чи побажаю мамі з татом і Денису хоч раз добраніч?

На годиннику - початок на одинадцяту. Я здивована, бо думала, що вже далеко не ранок. Я швидко приймаю душ, щоб хоч трохи освіжитись та збадьоритись.

Ще один сюрприз сьогоднішнього ранку - мама вдома. В абсолютній тиші вона щось готує. Щось мучне, бо пахне ваніліном і вершковим маслом.

- Доброго ранку! - з посмішкою вітаю маму.

Я набираю воду в чайник і сталю на плиту.

- Доброго ранку! - бадьоро відповідає мама, але її тон різко змінюється, коли вона повертається до мене. - Ще не перевдягнулась? Вже майже полудень. І волосся не причесане.

О, мама любить перебільшувати. Вона завжди говорить про час з якимось запасом, ніби боїться, що спізниться. Але зараз я не буду сперечатися з мамою про час.

В мене зовсім з голови вилетіло, що я в домі, де завжди діють правила. Я навіть не додумалась перевдягнутись після душу в щось пристойне, а натомість з’явилась на кухню в піжамній футболці і шортах. І з волоссям те ж саме - я не зібрала його у хвіст. А з іншого боку - я вдома п’ятий день і лише вперше бачу маму зранку в будинку.

Треба швидко перевести тему розмови інакше мама так і буде бубніти про мій зовнішній вигляд.я

- Дріжджове тісто, молоко, ванілін, вершкове масло, - перераховую продукти, що трапляються мені на очі. - Ти готуєш маковий рулет? Тато повертається? - говорю я, бо мама зазвичай пече маковий рулет дуже рідко і лише для тата.

- Так, сьогодні ввечері.

В мене ледь чашка не падає з рук. Взагалі-то я пожартувала, коли говорила про маковий рулет. В роті стає зовсім сухо і мені навіть дихати важко. Звичайно, я знала, що зустрінусь з татом ще коли сідала в потяг, але за п’ять днів мій страх зустрічі з ним трохи притупився.

- То ж сподіваюсь, що сьогодні вечері ти будеш вдома, - трохи ображено каже мама.

- Так, буду, - ледве видавлюю я.

Вода в чайнику закипіла, про той гучно сповіщає. Проте чаю вже не хочеться. А що хочеться? Тікати і тікати якнайдалі.

Я помічаю як мама дивиться на мене питальним поглядом.

- Що? - ніби прокидаюсь я. Хоча я не знаю чи запитувала мене щось.

- Ти будеш чай робити? - питає мама. - Мені зробиш? Вип’ю трохи згодом.

Мама завжди п’є чай дуже солодким і майже холодним. Такий напій і чаєм назвати складно.

- Так, звичайно. Тобі який?

- Там, в торбинці, на полиці є липа. І листочки м’яти додай. Ти знаєш, де росте м’ята.

- Добре.

Я виходжу на вулицю, де на мене нападає свіже повітря та щедре на тепло сонце. А ще я чую спів пташок, чого вже давно не чула. Я повільно проходжу через маленький город, де мама дбайливо вирощує овочі та зелень. І ось в кінці, в куточку, ростуть зелені кущі м’яти.

Я рву декілька листочків та вдихаю цей свіжий аромат. Пам’ятаю, улюбленим напоєм влітку були різноманітні чаї та фреші обов’язково з м’ятою. А ще ми з Денисом робили м’ятне морозиво в полуницями та горіхами. Мама не дуже хвалила наші експерименти ( бо в кухні був хаос - справній жах для перфекціоніста), а ось тато просив ще і ще.

Я дивлюсь на будинок і заливаюсь сміхом. Як тільки я дізналась, що таке прибирання, а потім відчула на собі це цікаве заняття, я мріяла про квартиру. Я ненавиділа витрачати цілу суботу аби прибрати величезний будинок, витерти пил в кожній зашпарині, акуратно скласти ручі, вимити туалет. З тих пір я не люблю суботи.

А зараз дивлюсь на будинок, вдихаю аромат м’яти і ловлю себе на думці, що я не проти жити в приватному секторі з садом та городом. Але водночас не уявляю як поєднати роботу та вчасне поливання аби розраховувати хоча б мізерний врожай.

Я дістаю мамину улюблену чашку - півлітрову білу посудину з кроликом. Я подарувала її мамі на день ангела, коли ще вчилась в середній школі. Мама вміє берегти речі - чашка виглядає як нова.

За три хвилини аромат м’яти наповнює всю кухню. Я й собі зробила - не втрималась від аромату листочків свіжої рослини.

Мама якраз закінчує вовтузитись з рулетом і відправляє його рум’янитись в духовку. Вона бере свою чашку і приєднується до мене за обіднім столом. Я вже майже закінчила свій чай, а мама тільки починає. А це означає, що розмови не уникнути.

Проте, як не дивно, між нами повисає тиша. Чути гул зрідка проїжджаючих машин. І хоча зараз туристичний сезон в самому розпалі в нашому регіоні, на вулицях дійсно тихо.

Мама переводить погляд з вікна на мене і я розумію: ну все, почалось.

- Еммо, як у тебе справи в Києві? - Мама лагідно посміхається, але мені від цього не легше. Моє тіло натягнуте як струна на гітарі. - Ти вдома вже п’ятий день, а ми так і не поговорили. Все робота, робота... - зітхає вона.