СПРАВИ БРАТСТВА

ГЛАВА 1
СПРАВИ БРАТСТВА
   Був тихий зимовий вечір, падав лапатий сніг і віяв холодний вітер.         Двоє хлопців йшли до старої протестантської школи, яка була переобладнана на будівлю де часто засідала якась громада. Насправді це була ложа Житомирського Сабурського братства, а ці два хлопці були його учасниками.
   Тепер я повинен розказати вам про це братство. Воно було засновано у вересні 2018 року у м. Житомирі. Його засновником став 42-річний   історик і культурознавець, Нечуйніс Юрій Петрович. Цей чоловік був небайдужий до українського народу і його культури. Побачивши в архівах Державної архівної служби України, статистику крадіжок артефактів української культури, він вирішив заснувати організацію яка була б наближена до ідей Кирило-Мефодіївського братства. Там би, він з іншими вивчав історичні знахідки і допомагав шукати вкрадені артефакти. Але існувала одна проблема, влада не    хотіла давати дозвіл на існування цього братства і думала, що це вигадки старого діда. Та знайшлось коло людей які були близькі до ідей Нечуйноса, і їх було чимало.
   Давайте ж вернемось до початку. Був тихий зимовий вечір, падав лапатий сніг і віяв холодний вітер. Двоє хлопців зайшли в ложу в якій   стояла атмосфера Нового року. Вони зняли куртки і хутко пішли до каміну. Восьме грудня -  це було в суботу, до ложі прийшли тільки Андрій і Даня, і то через те, що їх визвав схвильований Нечуйніс. 
 - Як думаєш чого він нас визвав сьогодні ? – спитав Даня.
- Може поговорити про плани на Новий рік ?
- Не знаю, в мене чуйка, що щось сталось. Він говорив з дуже схвильованим і навіть істеричним голосом.
- Думаєш нова справа, - підмигнув Андрій.
- Хм, можливо.
   В цей час двері відчинились і зайшов Нечуйніс. Він був на вигляд дуже схвильований і водночас радий. Побачивши хлопців він посміхнувся.
- О, хлопці, ви вже тут !
- Так, доброго дня вам, Юрію Петровичу.
- І вам також, друзі.
- Ви дзвонили з таким голосом, ніби щось сталось, - сказав Андрій.
- Так, хлопці, сталось! Сталась нагода показати себе перед владою і державою та стати офіційним братством.
- Поясніть будь-ласка ?
- Отже, слухайте. Від знайомих людей до мене дійшла інформація, що було викрадено недавно знайдений літопис Івана Мазепи.
- Той, що знайшли тиждень тому ?
- Так , саме цей і викрали його вчора.
- Справді ? А хто ?
- Не перебивайте і скажу. 
- Вибачте, продовжуйте.
-  Його викрав бізнесмен з Полтави, Микола Лаврінчук. Він має там свою мережу магазинів.
- І що, літопис не шукає поліція ?
- Поки ні, бо я надіслав лист президенту і попросив дати нам шанс, і він сказав, що якщо ми повернемо літопис до Нового року без допомоги влади, то він видасть нам винагороду у розмірі ста тисяч гривень і офіційно затвердить братство.
- Так це ж чудово ! Тільки хто його поверне ?
- Через це я вас і позвав, хлопці.
- Тобто ? Ви хочете, щоб ми його повернули ? - спитав розгублений Андрій. 
- Так, друзі, я хочу щоб саме ви повернули його. Ви одні з кращих членів ложі, я просто надіюсь на вас. Ви з усіх чотирнадцяти учасників найвідповідальніші і розумніші, а також самі молоді і енергійні.
- Та, я не знаю, чи ми зможемо справитись ? - відповів із сумнівами Даня.
- Ви повинні допомогти мені, ви останні на кого я можу покластись. Братство на межі розпаду. Багато хто вже не приходить до мене. Ми влізли в борги  за світло і воду і за це в нас можуть забрати будівлю.
   Після того як Нечуйноса звільнили з посади в університеті, він не мав чим платити за комунальні послуги, тож члени братства йому з цим допомагали, але після декількох місяців їм це набридло, і вони почали виписуватись з нього, адже на їхню думку, вони витрачали гроші даремно..  
- А ви так і не знайшли роботу ?
- Ні, напевно зараз нікому не потрібен старий вчений, такий як я.
- Ви що? Ви дуже розумний і зовсім не старий як кажете. І ви потрібні нам.
- Справді ? - сказав сумним голосом Нечуйніс.
- Так, і ми візьмемось за цю справу !
- Ураааа !!! - Закричав вчений, - дякую вам, хлопці.
   Вони нагріли чайник та заварили міцної кави. Вчений розповідав хлопцям про літопис і викрадача, і через декілька хвилин він згадав про подарунок.
- В мене є дещо для вас, любі друзі, і воно дуже допоможе вам у справі. В тебе ж є права, Даню ?
-Так, є. Гарне вміння водити і деяка сума грошей вирішили проблему з віком, - сміючись сказав Даня.- А що ?
- Ходімо покажу.
- Це, що машина ?
- Зараз все побачите, - підмигнув хлопцям Нечуйніс.
   Вони вийшли на вулицю з іншої сторони будівлі і побачили ВАЗ 2107 темнозеленого кольору. Машина була гарна, але не дуже нова. Це було видно по ржавчині на деяких місцях, але для хлопців і вченого це не мало жодного значення. Вона для них була неймовірна.
- Ого, це нам ! - сказали із захватом хлопці.
- Так, я купив цю машину щоб ви могли знайти крадія.
- Чудово. Вона неймовірна, - сказав Даня обійшовши автомобіль. Андрій його підтримав.
- Я радий, що вона вам сподобалась. На ній ви без проблем доїдете до Полтави і вкрадете, вже викрадений літопис. Ви повинні зробити це до Нового року. У вас є 23 дні.
- То ми що, не справимося за цей час ?
- Я надіюсь, справитесь. Я ж вам казав, що я не знаю де саме живе Лаврінчук, мені відомо лише, що він живе в Полтавській області у якомусь селі. Тому я і купив вам цю машину щоб ви могли поїздити і пошукати його.
- Так як ми його знайдемо ? Там багато сіл, - сказав трохи з істерикою Даня.
- Ну це вже ваша проблема. Якщо я щось дізнаюсь то обов`язково зателефоную вам. Та пам`ятайте, що доля братства у ваших руках.
- Капець.
- Та ви вже погодились хлопці, - сказав весело вчений,- відмовитись не вийде.
   А на вулиці все йшов сніг і вже було майже за дев`яту. Хлопці розійшлись по домівкам, а Нечуйніс залишився в ложі дістав стару книгу зі своєї бібліотеки і читав біля каміну.