3 стадії кохання

Глава 4. Час змін

Прокинулась я через музику, яка грала внизу. Піднявшись з ліжка, я озирнулась: якісь коробки, загалом бардак.

Першочергово я вирішила прийняти душ. Ванна кімната була у кімнаті і це дуже тішило. Вона була простора, у ній знаходився базовий набір, але заміть ванної стояла душова кабіна. Тільки прийнявши душ, я зрозуміла, що рушника немає, так що голяка я почала розпаковувати всі коробки, але рушника та мне знаходжу. Знайшовши постільну білизну, я замотуюсь у простирадло і, вийшовши із кімнати, спускаюсь вниз і заходжу на кухню.

На кухні я застаю маму, яка танцювала під якусь заводну пісню та щось готувала.

- Добрий ранок, - кажу я, сідаючи за невеликий стіл.

Моніка обертається та розглядає моє домашнє вбрання, потім починає сміятися:

- Гарне платтячко, - коментує вона.

- Я не вина, що дома нема рушників.

- Ох, люба, вибач, вони були усі внизу у тих коробках, - вона указує в буг вітальні.

- Дякую, - тяжко зітхаю я і питаю: - Що на сніданок?

- Взагалі-то вже обід.

- Я просто дуже втомилась після поїздки, - виправдовуюсь я.

- Не переймайся, я сама тільки що прокинулась. Їж швидше, - вона ставить переді мною тарілку з їжею. – Сьогодні у нас насичений день.

-  Будемо займатися прибиранням та облаштуванням? – питаю я, жуючи свій пізній сніданок.

- Ні, ми залишимо це на потім, - відмахується Моніка. – Сьогодні ми присвятимо день собі, - тріумфує мама.

- Мені вже страшно, - щиро зазнаюсь я.

 

***

 

         Так як із речей у мене біла тільки моя піжама з вівцями, яку мама хоче спалити, мені нічого не залишається, як надягти мамин одяг, який був трішки завеликий на мене.    

         Першою справою ми обійшли усі магазини одягу та купили мені декілька дрібничок, потім попрямували у салон краси.

         Нам робили чищення, маски та багато побідних процедур. Останньою «станцією» була перукарня, так що сидячи на м’якому диванчику і гортаючи  модні журнали, я чекала маму. Через деякий час до мене сідає якась жінка.

- Ну як я тобі?

Я підіймаю очі і завмираю. Біля мене сиділа мама, але тепер її волосся було ідеально укладене, але найнеймовірніше було те, що вона тепер білявка.

- Мам, - зітхаю я, - як?

- Вирішила спробувати щось нове, - вона підморгує мені. – Може ти хочеш щось змінити у собі?

- Наприклад, перефарбувати волосся у блакитний колір? До речі, зараз це модно,  - серйозно кажу я і показую їх образ.

- Було б непогано, - качає головою мама, - потім можеш зробити собі пірсинг, тату, піти з дому та гуляти зі своїми неформалами. Ні, Бель, ні! – Суворо каже мама.

- Облиш, - я підіймаюсь і цілую маму у ніс. – Я пожартувала.

- Дуже смішно, - пирхає вона.

 

***

 

         Наступні дні ми облаштовували будинок, займалися прибиранням чи просто байдикували.

- Мам, до речі, тобі не треба на роботу? – питаю я, відкриваючи холодильник.

- Треба, - відповідає вона. – Завтра. Я брала відгул.

- Ти працювала зовсім трішки, а тобі вже дозволяють брати відгул? – дивуюся я.

- У мене добре керівництво, - посміхається вона.

- А що мені робити всі ці дні?

- Не знаю, - знизує плечима Моніка. – Що зазвичай роблять підлітки?

- Дітей? – питаю я і заливаюся сміхом.

- Бель! – серйозно каже мама, потім після невеликої паузи пропонує: - Подивись телевізор, починай журнали, розваж себе якось.

- Якось, - повторюю я її останнє слово.

Коли мені було дев’ять, я уявляла, що коли буду підлітком, я буду мати багато друзів, хлопця, влаштовувати вечірки, веселитися в ніч с п’ятниці на суботу та жити на повну котушку. Але реальність виявилась жорсткіше: я багато їла, дивилася телевізор і не спала до трьох годин ночі, тому що дивилася серіали і плакала через вигаданих персонажів.   

         Ще я багато читала, наприклад, психологічні статті та різні жіночі журнали. Але в одному популярному журналі, я натрапила га те, що бізнесмен з Америки ті бізнесмен з Франції, узялись створювати новий проект під назвою "DuMays" [ДюМейс], який за такий короткий строк став популярним та гучним. Але привабило мене не те, справа в тому, що ім’я американського бізнесмена біло Ніколас Мейс, і саме на нього працювала моя мама. У журналі біло декілька статей про нього та його партнера, і навіть містилось декілька сумісних фотографій.

         Одного вечора, клацаючи канали, я вигадую нам з мамою розважальну програму. Вона тільки спустилася донизу, так що не глянувши на неї, я повідомляю:

- Зараз йдуть «Друзі», до речі, Моніка почала зустрічатися з Чендлером, так що ми могли би зараз подивитися, - я переводжу погляд на маму.

Вона стояла поруч зі мною в обтягуючому платті і червоною помадою на губах. Чесно кажучи, вона виглядає шикарно: Фітнес давав знати про себе.

- Ми йдемо гуляти? – запинаючись, питаю я.

- Ні, Бель, мене викликають на роботу.

- У такому, - я показую на її вбрання, - на роботу не ходять.

- Ділова вечеря, - пояснює вона.

- Якщо так, - скривджено кажу я, - я сама буду спостерігати як розвиваються їх стосунки, - я киваю у бік телевізора, але мама не звертає уваги на мій тон. – Сама, - зло кажу я, розуміючи, що вона ігнорує мої слова. – Одна! – повторюю я ще раз, щоб звернути її увагу.

- Люба, - мама цілую мене в лоб, - не ображайся і не сумуй, я якраз залишила тобі згадку про себе, - вона ковтає смішок.

Я киваю, хоча не розумію  про що вона. Я проводжу її до дверей.

- Тобі би підійшла моя помада, - посміхається вона та йде до машини, яка під’їхала до нашого подвір’я.

Проходячи повз дзеркало, я затримуюся. На лобі я бачу червону пляму, точніше «згадку про маму». Я стираю червону помаду: «Ага», - проноситься в моїй голові, - «ділова вечеря, авжеж, я так і повірила». А може це до кращого, що у мами хтось з’явився, хоча я не знаю напевно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше