Пролог

Неймовірно, скільно всього може статися за один лише день.

Впродовж цього часу можливо все. Люди розходяться, доля зводить їх з іншими, змінюючи подій, хід історії.

Ось і цим прекрасним літнім ранком Моніка Солсбері поспішала, поспішала до події, яке змінить її, і життя її дочки назавжди. Вона повинна була отримати цю роботу! Жінка прокинулась раніше будильника, зробила кафу, прийняла душ і вже була готова виходити.

Зараз вона знаходилась у номері готелю і просто мріяла, що коли отримає роботу, вона нарешті купить дім і переїде сюди остаточно.

Цей ранок задався з самого початку, Вона була в гарному настрої, погода була неймовірна, таксі не змусило на себе чекати, і вона дісталася до бізнес-центру зовсім без заторів. Сьогодні Моніці однозначно пощастить.

Все, що вона знала про цю роботу, це те, що працювати доведеться багато. Американський бізнесмен Мейс та Дюбуа із Франції об’єднуються і  відкривають новий проект. Кожен збирає свою команду, і вони приступають до розробки. Цю новину можна було побачити в кожній газеті та журналі.

Таксі зупиняється на парковці і, заплатив таксисту, Моніка виходить із машини і підіймає погляд на високий скляний хмарочос. Вона   дивиться на годинник і розуміє, що необхідно поспішати і швидким кроком прямує до входу. Не дійшовши до сходів, вона врізається в когось і відразу відчуває жар на своїх грудях і втратив рівновагу, починає падати.

Чоловік допомагає їй встояти на ногах.

- Прокляття! – вона починає чистити сорочку від крапель кави. – У мене ж співбесіда! – пхикає вона.

Вона ні за що б не розповіла б про це своїй дочці. Як же це незграбно!

- У мене також, - каже чоловік, хоча це не так, та викидає пустий стаканчик від кави у смітник.

Це був високий та статний чоловік. Якщо б не ця ситуація, Моніка б одразу звернула би на нього увагу, і навіть не відмовилась би піти на побачення. Він був одягнений в темно-синій костюм, туфлі у нього були начищені до блиску, і від нього шалено смачно пахло дорогим парфумом. 

- Що мені тепер робити? – вона жалібно дивиться на винуватця.

- Я проведу вас у вбиральню, міс…

- Солсбері.

- Дуже приємно, а я Ніколас…

- Мені також дуже приємно, Ніколас, -  перебиває вона, - але я правда запізнююсь!

Його бавила ця ситуація. Ніколасу безперечно було шкода її але вона йому сподобалась. Вона була трішки повненька, але у неї були дуже гарні очі та привабливе обличчя.

Він показав Моніці шлях у вбиральню,а сам в свою чергу піднявся на ліфті на останній поверх у свій кабінет.

- Де проходить набір у команду? – попередньо запитав він у своєї секретарки і, отримавши відповідь, вирішив бути присутнім.

Це було нудно і довго, але він почув необхідне йому ім’я.

- Добрий ранок, я – Моніка Солсбері.

- Сідайте, будь ласка, - кажуть їй і вона підходе ближче та сідає.

Моніка підіймає очі на присутніх людей та зустрічається з Ніколасом поглядом  і завмирає з відкритим ротом. Це він…

- Добрий ранок, міс Солсбері, мене звуть Ніколас Мейс.

Звичайно, не кожен міг потрапити у команду. Когось доля відводить від цього і їм необхідно знаходити інші шляхи до здійснення свого замислу. Набір було завершено, багато хто не отримав місце, тому Камілла Андерсон, яка так і не дочекалась своєї черги, зрозуміла, що для виконання своєї місії їй необхідно діяти зовсім інакше.