4 О'clock

4

Наступного ранку за сніданком вона годувала Споті і постійно говорила за Нонну.

- Не розумію, як вона впала, та драбина не була така жахлива, хоча, їй вже стільки років. Можна було здогадатись, чому вона не приходить, я теж хороша, ось тобі і хвилина спокою від неї, на день не можна залишити. Навідаю її сьогодні.

             Я підіймаю очі, бабуся вже піднялась і почала щось готувати. В якісь інший ситуації я б пропустила це повз вуха, але зараз я зупиняю свій прийом їжі

- Може я б пішла замість тебе?

- Чого це раптом?

- Вона казала, що хоче відпочити, а ви зараз будете говорити дві години.

- Ти права, - бабуся закивала.

- Тому я б пішла до неї, все б їй розповіла та передала тобі, і тобі легше, і мені не нудно.

- Добре, тільки зачекай, я зроблю кекси.

- Ти ж робила пиріг.

- Його теж дам.

            Бабуся провела мене майже до Нонни і чекала допоки я зайду. І чим довше я відчувала її погляд на собі тим швидше мені хотілось опинитись в будинку. Двері цього разу були відчинені і я проходжу всередину. Коридор пустий, замість того, щоб попрямувати на кухню, я прямую до бібліотеки, повертаю ручку в правий бік, та замість неї я помічаю якийсь кабінет, позаду мене чуються голоси і я заходжу.

Кімната трохи відрізняла від тієї, що я бачила перед цим, але зараз, це зовсім мене не бентежить. В кінці є невелике крісло, яке я помітила не одразу, воно похитувалось. Позаду полиці із книгами, їх тут не багато, і я не впевнена, що знайду те, що мені сподобається.

Оглядаю книги, на столі ж, залишаю уже прочитану. Декілька книг я завчасно поклала до сумки. Ще одну книгу я беру в руки, вона ніжно рожевого кольору і скоріше всього, це роман, вертаю її на місце. Трохи далі полиця із не такими яскравими книгами, там я знаходжу історичну книгу. Беру бабусині кекси і прямую до крісла. Воно зупинилось і я плюхаюсь у нього, це було чудове укриття, навіть якщо хтось прийде я встигну заховатись за одною із шаф.

  Пройшло доволі багато часу, коли я зрозуміла, що час вертатись, а годинник на стіні показував сьому годину. В коридорі було тихо, жодних проявів живої душі, лише драбина, яку так ніхто і  не забрав. Книгу я залишила на столі із закладкою, яку знайшла в столі, вона мала квадратну форму і чудово підходила для того, щоб залишити її у книзі.

***

- Як все пройшло? - бабуся застала мене на сходах і від несподіванки я схопилась за сумку. Їй варто перестати так щось запитувати мене.

- Чудово, Нонна почувається добре, але її ще краще не турбувати.

- І що ти робила увесь цей час, якщо її не можна турбувати? - вона поклала руки в боки і пильно глянула на мене.

- Прибирала, - дивлячись кудись в бік кухні промовляю я.

- Прибирала?

- Так, - на додаток я кивнула, щоб мої слова звучали впевненіше.

- Добре, будеш вечеряти? Я приготувала салат із беконом.

- Ні, дякую, мене пригостили.

            Я побігла сходами доверху і дістала книги. Я могла б прочитати за цих два місяці їх вдвічі більше, якщо в бабусі буду читати і в Нонни. Це був чудовий план, ходити до Нонни читати. Там було так тихо, що я могла чути своє серцебиття.

 Наступного дня я в той самий час зібрала пакунок від бабусі. І ще через день. І ще раз. А дорогою додому складала план, про що цього разу ми говорили із Нонною і що я робила у неї. Знаючи Нонну, вона могла говорити про все, обрати нову тему було занадто просто.

   Допоки одного дня, я не спізнилась і двері бібліотеки змінились якимось кабінетом без полиць і книг. Цього разу я так поспішала, що одягнула старий сарафан і зробила необережний хвіст, в цьому приміщенні було прохолодно, тому мій одяг був зовсім недоречний. Добре, що цього разу бабуся дала мені в руки пакунок із речами і я поклала у нього воду і ковдру.

 Єдине, що поки що привертало мою увагу, це величезні вікна із темними шторами, вони не пропускали сюди денного світла і я так і залишилась стояти на місці, щоб нічого не зачепити. Лише невелика смужка світла йшла прямо до дверей, за якої я помітила ліс. От тільки, за будинком Нонни не було жодного лісу.

              Я оглянулась, пройшло трохи часу, щоб очі звикли до темного приміщення, мені не було сенсу тут сидіти і, мабуть, через мою необережність я просто переплутала кімнати. Повертаюсь до дверей, але вони неочікувано для мене відкриваються. Все, що я помітила, як схованку,  довгі штори, за якими можна було заховатись. На підвіконні вистачило місця для мене і я сідаю на нього і закриваю щільно тканину. Протягую ноги вздовж і завмираю.

- А ми можемо перестати хаотично відкривати двері? - чоловічий голос донісся десь на початку кімнати. - Мені набридло шукати кухню і я чомусь завжди плутаю її із кімнатою Чанеля.

- Не зрозумів? - мабуть, хлопець якого назвали на ім’я вирішив обуритись. - Джин, ти,  мав би радіти моїй компанії, ще й в моїй кімнаті.

              У відповідь лише фиркнули.

- Яка це по рахунку кімната? - чоловічі голоси змінювались. - Джей, ти рахував?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше