10

Споті стоїть із повідком і дивиться на мене благальні ми очима.

- Ти хочеш гуляти? Так рано? - він махає хвостиком і прямує до дверей, зупиняється прямо біля них. - Ох, домовились.

  Я беру ковдру яка лежить на м’якому стільці, невелику подушку і заглядаю в холодильник, щоб щось взяти, але там порожньо, згадую, що сьогодні має приїхати кур’єр, тому їжа мабуть опинилась десь невідомо де, навіть полуниці немає.

   Забираю у Споті повідок і відчиняю двері. Він вибігає і одразу ж прямує до річки я плентаюсь за ним у піжамі і замотана у ковдру, а у руках тримаю подушку. В себе на вулиці ти навряд чи так вийдеш, мабуть через сусідів, які будуть це обговорювати, ще досить довго, а тут, як би ти не вийшла усі один одного чудово знають, майже родичі, окрім деяких людей.

  Споті оббігає річку декілька разів і оглядає, що робиться внизу прірви, а я сідаю на лавку, подушку розташовую так, щоб на неї можна було лягти. На цій лавці було достатньо місця щоб спати, її робити так щоб людям було зручно, а не просто щоб зробити. Заплющую очі, якщо що Споті обов’язково мене збудить. Я ніколи не намагалась підійти до обрію, через те, що мені здавалось це моторошним. Звичайно можна було глянути, що робиться внизу, але у мене не було стільки хоробрості щоб обійти річку і просто так опустити очі на місто. Тому іноді я поглядаю де Споті, щоб із ним нічого не сталось

   Але невідомо через кілька хвилини я чую, як пес радісно гавкає біля мене і його хвіст б’є траву.

- Самий тут? - голос хлопця знайомий, але я занадто сонна, щоби думати хто саме це. - Упс, привіт.

Біля мене сідають і я відкриваю одне око, Чона освітлює сонце тому я примружуюсь.

- Пробач, я розбудив тебе? - він оглянув мене. - В наступний раз буду із чаєм і печивом.

- Дякую, - натягую ковдру аж на голову.

- Ти нормально дісталась додому?

- Йшов дощ, а Тієн люб’язно виштовхнув мене за двері, - я обережно підіймаюсь. - А ти як? На тебе кричали?

- На мене? - здивовано запитує хлопець.

- Я чула, Джун, був розлючений, - відвожу погляд щоб знайти Споті.

  Хлопець чухає потилицю і напевно згадує за що саме я.

- Джун на мене ніколи не кричить, він відноситься до мене добре, мабуть, ти не правильно зрозуміла, - Чон підсів ближче. - То ти йшла під дощем?

- Дякуючи одному із твоїх друзів, і, я спокійна, що ти не отримав від когось із них через мене.

- Вони останнім часом дуже нервові, не звертай увагу.

             Запала тиша, а мій живіт голосно забурчав і я зігнулася калачиком, щоб Чон не почув.

- Зголодніла?

 Заливаюсь фарбою.

- Трохи, я хотіла щось взяти зранку, але холодильник порожній і ще й до того всього Споті тягнув мене на вулицю, а кур’єр приїде о 10, - не розумію, для чого я усе йому розповідаю, але ж потрібно якось виправдати цей звук.

- Пішли, - він знаходить своєю холодною рукою мою і торкається її.

- Куди?

- Їсти, ти ж голодна, - Чон стискає руку.

- Не думаю, що це хороша ідея, - але хлопець все одно настоює.

- Чому ні? Тим більше глянь на час, усі сплять, давай, - я на хвилину задумуюсь та все ж таки погоджуюсь.

            Ми завели Споті до хати і він одразу побіг їсти, я йому заздрила.

             Чон пропускає мене всередину будинку і я одразу ж прямую до кухні.

- Не туди! - каже він занадто пізно і я бачу перед собою багато крісел, червоні штори і сцену, це схоже на театр. Звідки тут стільки місця?

- Це що?

Чон зачиняє двері і крутить ручку у іншому напрямку. Перед нами з’являється маленька кухня, така яка є в однокімнатних квартирах. Невеликий круглий стіл і декілька шафок для посуду. Я здивовано дивлюсь, як хлопець проходить в кімнату і тягне мене за руку, двері за нами зачиняються.

- Я приготую яєчню із беконом, - він пройшов до плити, - насправді, це єдине, що я вмію готувати.

- Що це було? - розглядаю кухню, це вже третя кухня, яку я тут бачила.

- Ти про що? - хлопець дістав із холодильника бекон.

- Я про двері, як ми опинились в театрі?

   Він глянув задумливо доверху.

- Як тобі пояснити, це не такий будинок як у всіх.

- Ну звичайно, я ж опинилась в театрі розміром у будинок Нонни.

- Вся справа в ручках.

- Ні-ні, давай по порядку, як цей будинок взагалі може мати у собі дві кімнати в одній?

- Кімнат більше, все залежить від того, як і в яку сторону ти крутиш ручку, - я згадала слова Міна із сну.

- А як щодо будинку?

- Невідомо, хто його побудував, але таких не багато тут.

   Я торкаюсь лоба. Воно і не дивно, такого у нас точно не побачиш, можливо, це лише магічний трюк або я у своєму ліжко вдома і ось-ось маю прокинутись. Як би там не було, це був дивний сон із всіх, що я бачила.