11

  Мені не спалось. Що ж, я лежала на ліжку і переверталась із сторони в сторону. Підіймаюсь і прямую на перший поверх, бабусі ще немає. Виходжу на заднє подвір’я і зіштовхуюсь із хлопцем. Тієн навіть не намагався мене зловити, коли я падала на траву.

- Дякую, це дуже мило з твого боку і руку мені не треба подавати, - я струшую землю.

- Не спиться? - він стояв біля дверей.

            Вони були чорні без написів чи візерунків. У такі двері страшно заходити. Золота ручка. Це виглядало так естетично і водночас жахливо.

            Тієн стояв із ключами, але вони напевно не підходили, тому що він згодом їх відкинув вбік.

- Взагалі то, ти ще знаходишся тут, - я пішла по ключі, але не змогла їх знайти

- Даремно шукаєш, - він взявся за ручку, але та не піддалась.

- Як шкода, ти не потрапиш до когось в підсвідомість, - я зробила невинне обличчя.

- В сон, - виправив мене хлопець, - але у тебе це виходить краще.

- Ти про що?

- Навмисно намагаєшся зараз тут говорити зі мною, щоб випитати щось?

- А ти щось можеш розповісти? - поцікавилась я.

- Що тебе цікавить?

- Звідки ви і що тут робити?

 Тієн усміхнувся.

- Так не піде, давай щось банальніше, - він знову глянув на двері.

- Наприклад.

- Ти і Чон, - його погляд перемістився із дверей на мене.

- Я і Чон, ти вважаєш це банальністю?

- А чому б і ні? Ви останнім часом стали такі близькі.

- Я б не назвала це так, - поправляю його.

- Тобто, ти думаєш, що ви друзі?

- Радше знайомі, - знизую плечима.

- А друзі?

- Ми ще не настільки один одного знаємо.

- Але ж це поки, - його брови на секунду піднялись.

- До чого ти ведеш?

- До стосунків між вами.

- Смішно, ти так кажеш, тому що склав спільну картинку дивлячись на нас, все зовсім не так.

- А що, попередні стосунки ще не відпускають?

            Я на хвилину задумуюсь, за Шона я не думала з тих пір, як ми говорили про нього із Чоном, тому що я весь час була зайнята. Мені не хочеться плакати і нічого не стискається у грудях, коли я думаю про нашу розмову.

- Що, лікуєш серце іншим коханням? - іронічно промовляє хлопець.

- Це огидно, - я скривилась і глянула на хлопця, який так само дивився на мене із цікавістю.

- В будь якому випадку, готуйся до того, що все має кінець і все закінчується, навіть найбільше кохання, - підсумовує він.

- Це має мене лякати?

- Та ні, просто важко буде прощатись із всім цим.

- Що ти маєш на увазі?

- Краще будь обережна із почуттями, особливо зараз і не показуй їх аж до того моменту, коли я не дізнаюсь про тебе усе, - він протягує руку, - домовились?

- Це що, ще одна умова?

- Ні, просто порада, почуття залежить від часу, хтось це розуміє, хтось ні, краще не мати їх чим в кінці стояти на вулиці і задихатись від болю, - він забирає руку.

- Що я можу отримати натомість? - хлопець усміхнувся.

- Залежить, від того, що ти хочеш?

- Ти відповіси на будь яке моє питання, - я протягую руку і він глянув на неї.

- Це не рівні умови.

- Чому ж це? Я не маю ні до кого почуттів, а від тебе треба лише одна відповідь, - це звучало так по дитячому.

- Що ж, домовились, - він тисне руку і я відчуваю, як провалюсь в порожнечу.

   Хтось щось кидав в моє вікно і я підіймаюсь, щоб глянути, невже це знову був сон, коли я встигла заснути.

Під моїми вікнами стояв Чон, сонце освітлювало його і в цей момент він був дуже гарний, його волосся розвивалось від легкого вітру і я мимовільно витріщилась на нього.
- Йдеш? - крикнув він.
- Яка година?
- Час прогулятись, - Чон замружився від сонця.
- Ти що розбудив мене о шостій? - я здивовано оглядаю кімнату в пошуках годинника.
- Зараз сьома, я навмисно розбудив тебе пізніше, - я не відповідаю. - Ти йдеш?
- Так, зачекай хвилину.

Я не могла йому відмовити, тим більше він уже стояв у нас на подвір’ї, Споті чекав біля дверей і як тільки я їх відчинила він зник із мого поля зору.
- Доброго ранку, - я натягую ковдру на себе, а Чон в цей час дає мені п’ять і протягує пластиковий стаканчик, - печиво не знайшов, а от гарячий чай в самий раз.

Я невпевнено беру напій, наші руки торкаються і в голові виринають картинки розмови із Тієном, якщо це був сон, то мені не варто хвилюватись.
- Чому ти вирішив мене розбудити?
- Мені нудно гуляти на самоті, ти ж не ображаєшся? - ми йшли занадто близько один до одного і іноді наші плечі торкались.
- Трохи, тобі не варто вставати так рано, людей тут все одно немає, - я роблю ковток чаю. - Смачний.
- Дякую.