4 О'clock

12

В моїй кімнаті занадто душно, мабуть, через це я і прокинулась. Прямую до вікна, літнє холодне повітря заповнює кімнату і я декілька хвилин стою не рухаючись. Чується гуркіт, так, наче хтось щось перевернув, а згодом в саду я помічаю силует. Чон стоїть за декілька метрів від мого вікна. Проходить декілька хвилин з того моменту, коли я розумію, що треба спуститись до нього. Нашвидкуруч одягаю куртку, взуття і біжу на вулицю.

  Хлопець стоїть із розтріпаним волосся в вільних штанях і футболці. Він теж тільки прокинувся. Цікаво, як він так швидко прибіг до мене. Йому треба рівно пару секунд, щоб віддихатись і він прямує до мене, тепер і його видно від світла ліхтаря із вулиці.

- То, ти все пам’ятаєш? - він старався як міг, щоб не зробити як Тієн і не оглянути мою піжаму, але виходило у нього не дуже, як і в Тієна.

- Загалом так, це ж не погано? - він важко видихнув і поглянув вбік.

- Давай, нікому про це не скажемо, - його вигляд був стурбований. - Але і ти перестанеш ходити у ці сни.

- Чому?

- Хлопцям не сподобається це, - Чон потер перенісся.

- Отже, всі ці сни, вони реальні?

- У цілому, так, але ні, там буває небезпечно, тим більше, коли ти розумієш, що це сон, - Чон робить крок на зустріч мені і я інстинктивно відхожу. - Пообіцяй, що тебе в наших снах більше не буде.

- Це ж не від мене залежить, - як я можу контролювати сон, якщо я навіть не розумію, що це він, уже після того як прокинулась.

            Вітер чомусь став холодний, а небо затягнулось темними хмарами.

- Пообіцяй! - його голос спохмурнів.

- Обіцяю.

   Може ми б говорили іще про щось, але почав накрапати дощ і Чон швидко побіг додому, побажавши солодких снів. Я ще декілька хвилин стояла, допоки зовсім не змерзла. В своїй кімнаті я зачиняю вікно і знов лягаю у ліжко. Як тепер заснути, якщо я не можу зрозуміти сплю я чи ні. Може варто щипати себе, я так і роблю, біль була прийнята, але все одно неприємна, отже, це не сон. За усім цим, я навіть  не зрозуміла, як прокинулась. Так, прокинулась. Сонце яскраво світило у вікно і я перевернулась на інший бік.

- Доброго ранку, - бабуся опиняється в дверях. - Пішли снідати.

- Яка година?

- Десята, вже час, поки я вдома, бо за цілі канікули тебе так і ні разу не побачу, ти ж із хлопцями ходиш, - чую її голос уже на сходах.

- Дуже смішно, - я підіймаюсь і роблю хвіст.

             Бабуся вже наклала млинців із варенням і поставила чай.

- Ти знов кудись збираєшся? - я потираю очі і сідаю на стілець, Споті крутиться біля мене, видно, йому не вдалось сьогодні розбудити мене.

- До Нонни, хочеш зі мною? – сонність, як рукою зняло і я розплющую очі. - А що? Ти постійно вдома, ще й спілкуєшся із хлопцями яких я не знаю. Звичайно, я не проти, але не час провітритись?

             Я ігнорую її останні слова і починаю їсти, занадто смачно, прошу добавки.

- О котрій ви їдете?

- Близько дванадцятої, у тебе ще є час, - бабуся поклала мені ще один млинець.

 Годинник показував без п’ятнадцяти і я швидко побігла до своєї кімнати одягатись.

- Не поспішай, - крикнула у слід мені бабуся.

              Погода зіпсувалось, тому я одягла спортивний костюм і вже чекала бабусю на вулиці. Бен також був тут.

- Ти із нами? - здивовано запитав він.

- Так, провідаю Нонну, - позаду машини я помічаю знайомі силуети, Тієн із Чанельом прямують кудись стежкою.

             Коли вони зникають Бен повертається до мене.

- Дивно хлопці, не впевнений, що вони родичі Нонни, хоча вона і каже інше. Я бачив, ти спілкуєшся із кимось, краще тримайся від них подалі.

              Я ледь не закочую очі, але змушую себе кивнути. З яких пір Бен включив режим турботливого дідуся. Ще його не вистачало із повчанням.

             Сідаю у машину і чекаю бабусю, вона щось шукала і коли нарешті знайшла ми рушили. Біля річки я помічаю усіх хлопців. Здається, вони перестали боятись, що хтось помітить їх тут, або ж вони знали, що зараз нікого не буде на вулиці.

В лікарні відбувався повний хаос, люди майже збивали мене із ніг, щоб пройти, і якби я не старалась розминутись із ними, хтось таки мав зачепити мене плечем і ще до того всього обуритись. Бабусю із Беном зустріла якась медсестра і провела коридором, за іншими дверима людей було менше, вже ніхто не збивав мене із ніг і я могла не оглядатись по сторонам, що вислухаю на свою адресу невдоволення.

  Бабусю вели в кабінет, а от мене не пустили і вона вказала на одну із палат. Я вирішила дочекатись їх в коридорі, але згодом я зрозуміла, що це занадто нудно і обережно постукала в палату Нонни, мені не відповіли і я відчинила двері.

             Нонна мирно спала і я вирішила, що краще я буду сидіти в коридорі чим дивитись, як вона спить.

- Привіт, - я підскакую від несподіванки, - проходь-проходь! Не стій в проході, робиш протяг.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше