4 О'clock

13

Гуркіт за вікном ставав все сильніший і сильніший. Я переверталась із одного кінця ліжка на інший і згадувала, що обіцяла Чону, що не буду більше потрапляти в їх сни, але це було слухати не можливо.

            Підіймаюсь і прямую до вікна. Воно чомусь відкрите і із нього повіяло холодним повітрям. Гілка ледь не потрапляє в вікно, ніби запрошує вийти. Гуркіт не припиняється і я обережно виходжу. Хтось із хлопців вирішив пожартувати. Але замість хлопців, я бачу темну постать, яка намагається відчинити чорні двері із золотою ручкою, яку я вже бачила раніше. Вона помічає мене і повертається.

             Створіння було із чорними очима і іклами, замість лап величезні пазурі, які якимось дивом могли торкатись ручки і хотіли відчинити її. Воно шкрябалось у двері і залишало сліди, не глибокі, але все ж таки.

            Очима шукаю хлопців, але їх здається тут не було, а от ця дивна тварина продовжувала ломитись у двері.

- Припини! - кричу я.

   Холодне повітря розтріпує волосся і змушує мій голос зникнути в порожнечі. Все пливе і ми опиняємось в темному приміщенні і єдине що я можу бачити, це тінь істоти, яка здається і була тінню.

             Вона продовжила спроби відчинити чиїсь двері і у неї це навіть вдалось. Ручка відлетіла до моїх ніг. Підіймаю її і жбурляю у неї. Її очі змінюються на червоний вогник і тварина підлітає до мене. Вона гарчить, краєм ока помічає, що двері відчинені, але там нічого немає. Там пусто? Я бачу лише чорний фон. Вони пусті. Тоді чому усі так хочуть туди потрапити?

             Якби не це дивне створіння, я б і далі про це думала, але воно замахується і моє плече стає багряно червоного кольору. Я опиняюсь на підлозі. З відстані ікла здавались менше, але зараз, вони були просто напроти моїх очей. Швидко підвожусь і тікаю у незрозумілому напрямі. Підсковзуюсь, падаю і знов встаю. Плече пече, я тримаюсь за нього рукою.

              Пробігла я пару метрів, поки не зустрілась із перешкодою і не відлетіла назад. Ця кімната мала свої стіни, в одну із них я і влетіла. Тварина опинилась наді мною і я вдаряю її ногою пряму у пащу. Вона скавулить і знову замахується, цього разу чіпляє щоку і ключицю, удар настільки сильний, що я опиняюсь животом донизу. Шиплю від болі і лаюсь. Відчуваю, що зараз має бути ще один замах, але чомусь кімната заповнюється мертвою тишею. Обережно підвожусь. Тієн, Чанель і Чон якимось дивом вдалось зв’язати мотузкою цю істоту, яка виривалась з усієї сили, згодом до них під’єднався і Джун.

            Я сиділа від них в пару метрах і мене трясло. Каплі повільно скочувались донизу і робили невелику калюжу. Довелось триматись за щоку однією рукою, а за плече іншою. Двері все ще були відчинені і там справді була темрява. Якби це була інша ситуація, я б вже давно їх перевірила, але цього разу, я знесилено сиджу на підлозі і дивлюсь, як декілька хлопців приборкують звіра.

- Ти як? - Джей з’являється біля мене і шарахається.

- А я казав, що потрібно було раніше приходити, - Мін сідає біля мене і оглядає рани.

- Моторошно виглядає, - Джин протягнув мені марлю.

- Могло бути і гірше, - Мін забрав у мене із рук шматок ганчірки і почав обережно її складати.

  Через декілька хвилин тварина просто розчинилась в повітрі, а замість неї залишилось щось на кшталт листа, яке Джун одразу прибрав до кишені.

Чон підбігає одразу до мене і хапає за руки.

- Ти як? - він бере мене за підборіддя і я несвідомо шикам і забираю обличчя.

- Тієн, Чанель, ви йдете? - крикнув Джун.

- Але ж, тут відчинені двері, - Тієн стояв ледь не в проході.

- І що? - Джун майже вимагав від них бути поряд.

- Ми так довго цього чекали, - каже Чанель.

- Ви справді вважаєте, що зараз це доречно? - дорікнув Джей, який вже перемотував мені плече.

- Ви серйозно? - брови Чанеля полізли на верх.

- Я все ще чекаю, - не вгамовувався Джун. – Вони нікуди не дінуться.

- Ми більше не зможемо цим скористатись, - чую як кроки наближаються. - Ми втратили таку можливість! Я не розумію...

            Хлопці заклякли, як тільки помітили мене.

- Тепер зрозуміли? - дорікнув їм Мін.

            Двері позаду непомітно розчиняються, але зараз, це для них не мало значення, їхні погляди були прикуті до мене.

- У неї жахливий вигляд, - Чанель перший порушив тишу.

- Серйозно? - саркастично промовив Джин.

- Хто ж знав? - Джей зробив обережний вузлик.

- Що це було? - Мін глянув на Джуна.

- Уявлення не маю, але щоб це не було, воно не хоче зупинятись і намагається потрапити у її двері.

- Але ж воно вже у її снах, - вліз Чанель.

- Не без нашої допомоги, ми мали глянути що це таке, - відповів Джей.

- Як вона ще від цього усього не прокинулась? - запитав Мін і глянув на мене.

- Ми справді мали з’явитись раніше, - Чон так і сидів біля мене і ніжно гладив по щоці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше