14

Зранку я прокинулась від сонячного світла, яке пробивалось через штори і потрапляло на обличчя, зажмурююсь. Годинник показує дванадцяту. Чона в кімнаті не було, він вирішив мене сьогодні не брати з собою на прогулянку і Споті, як на диво не було чути. Підіймаюсь із ліжка і прямую до дзеркала. Все ж таки, я сильно розізлила того монстра, якщо він зумів нашкодити мені і в житті. Шрам і справді був ледь помітний, але відчувався він на тілі занадто сильно.

   Бабуся була на вулиці, я виходжу на двір і Споті підбігає до мене, проходжу повз дерева і беру одне яблуко. Надкушую, воно солодке і тече по підборіддю.

- Прокинулась? - вона усміхається.

- Так, які у тебе сьогодні плани?

- У мене? У нас! - вона повернулась до мене. - Посапати треба, - вона вказала рукою на невелику ділянку. - Переодягайся, снідай і виходь.

            Я не сперечаюсь, снідаю молоком із пластівцями, одягаю шорти, футболку і кепку. Бабуся дає мені сапку і йде поливати квіти на передню частину подвір’я.

Порівняно із вчорашньою погодою, сонце сьогодні пекло і жодна хмаринка не закривала його. Я пропрацювало доволі довго, майже дійшла до кінця. Раптом тінь опиняється біля мене і я повертаюсь. Волосся Чона спадає на очі і я бачу тільки його усмішку. Поряд стоять інші хлопці.

- Привіт, - Чон махає рукою.

- Привіт, - я підіймаю руки і хлопці синхронно вітаються зі мною.

- Що робиш? - Чон перестрибує паркан. - Допомогти?

  Він хоче забрати сапку із моїх рук, але я забираю її назад і його руки майже обіймають мене. Позаду почувся свист.

- Гарно виглядає, - усміхнувся Джей.

- Ви справді хочете на це дивитись? - Мін із Джином рушили далі стежкою.

- Наздоженеш, - Джун і Джей теж пішли.

            Чанель потягнув Тієн, але той не поспішає йти, він уважно поглянув на мене і я згадала нашу умову. По тілу пройшов холод і чомусь здалось, що розмова із ним була на повному серйозні. Я знову глянула на хлопця, він руками показував сцену із поцілунком, а губи чітко промовляли «Давай».

              Доводиться зробити декілька крокі назад і протягнути сапку Чону.

- Спробуй, - я усміхнулась йому, а Тієн одразу ж зник.

- Радий, що ти відала мені її без бою, - Чон тримає її у руці. - А що далі?

- Ось бачиш, - я тягнусь за нею назад, - не вмієш не берись.

- Хто б казав, - він забрав її і я потягнулась знову.

             Роблю ще один крок і ще один і зовсім не помічаю, що стою біля хлопця в декількох сантиметрів, а його рука вже давно обійняла мене.

- І що далі? - його усмішка змушує мене завмерти.

  Те, за чим я тягнулась лежить на землі і хлопець іншою рукою обіймає мене.

- Здавайся! - він наближається до мене, але його лоб зустрічається із козирком кепки і хлопець відпускає мене.

- Ти як? - ледь не падаю із сміху.

   Чон тримається за лоб і теж сміється.

- Це мало бути так романтично, - він знову наближається.

- Олівія, ти вже все зробила? - кричить бабуся і її голос наближається.

- Іншим разом, ще зустрінемось, - хлопець перестрибує через паркан і біжить стежкою.

- Майже, залишилось зовсім трохи, - беру сапку в руки.

- Я чула ти сміялась, - вона оглянула сад. - Впораєшся тут і підемо далі.

- Угу.

              Я навіть і не помітила, як ми навели лад у більшій частині двору. Тут ще вистачало роботи, але порівняно із тим що було, ми зробили багато всього. Бабуся вирвала бур’ян, я посапала частину огороду, залишилась ще інша частина, вирвали квіти, побілили дім із однієї сторони, пофарбували паркан, теж з однієї сторони. Вечері ми сіли за стіл і я не відчувала тіла. Воно неприємно нило і вимагало теплої води і постіль.

- Ми сьогодні молодці, - я кивнула, говорити сил теж не було. - Завтра закінчимо.

  Швидко вечеряю і йду в ліжко.

***

Нічні ліхтарі освітлювали мою кімнату і я вже вкотре рахувала, скільки разів билась гілка об вікно, скільки разів десь вили собаки і, як якась птаха вигукувала дивні звуки. Перевертаюсь із одної частини ліжка на іншу. Кімната чомусь здавалась меншою чим зазвичай. Ліхтарі почали змінювати колір і я вкрилась із головою. Відчуття того, що я у своїй кімнаті змінились. Хтось постукав мене по плечі. Розкриваюсь.

  Тієн сидить на самому кінці ліжка.

- Розбудив?

- Так.

- Пробач, я чекав тебе, але ти не звертала увагу на гілляки, собак і звуки, тому я вирішив, що цей варіант буде найкращий, - він усміхнувся.

- Що тобі потрібно?

- Чому так грубо? - Тієн демонстративно поклав руки на серце. - Хотів тобі дещо показати.

- Що?

- Побачиш, - він підводиться. - Йдеш?