16

Зранку Чон можливо і намагався розбудити мене на прогулянку, але я вперто ігнорувала його. Я пролежала у ліжку ще дуже довго, сподіваюсь, мені усе наснилось. А якщо ні? Закриваю обличчя подушкою, в мені боролись два почуття, щоб нічого не дізнався Тієн, тому що я згорю від сорому і щоб про це не згадав Чон, тому що я згорю від сорому ще раз. В будь якому випадку, я просто захочу провалитись крізь землю.

  Я дивлюсь на годинник, перша година.

  Бабуся на кухні.

- Добрий ранок, - жартома каже вона, - на вулиці дуже холодно, я хотіла щось зробити, але зрозуміла, що краще вип’ю чаю, - проходжу повз неї і ставлю собі чай. - Ми сьогодні хочемо поїхати до Нонни. Ти з нами?

- Так, - скажу чесно, розмови бабусиної дивної подруги були як бальзам на душу і я справді могла поділитись із нею про все що думаю, без докорів сумління і бути впевнена, що вона не подумає, що зі мною щось не те.

   Я зробила собі чай і добре поснідала, щоб не сидіти в лікарні із голодним шлунком. Бен як завжди чекав нас біля воріт. Майже цілу дороги він говорив про Марселя і Міранду, яких я вже давно не бачила, я ж обіцяла зайти до них. Мабуть, їм і без мене добре, якщо ми вже один одного не згадуємо, але сподіваюсь вони ще живі і не втягнуті у віртуальний світ.

            Ми не встигли зупинитись, а я вже попрямувала до Нонни, яка мабуть чекала нашого візиту. Вона сиділа на ліжку із книгою.

- Привіт, як самопочуття?

- Ти тепер так часто будеш мене навідувати? Чи поки хлопці не поїдуть? - вона усміхнулась, а я засоромилась. - Жартую, в будь якому випадку, я рада тебе бачити, не ображайся, але коли Бен із твоєю бабусею, ми не можемо нормально спілкуватись. А він, зазвичай, сидить тут постійно, тому я рада, що ти приходиш сама і у нас є час поговорити без лишніх вух.

- Розумію, - я закивала головою.

- То, як там хлопці, не занадто злі?

- Трохи є, думаю, дехто з них справді хоче повернутись додому, - це була слушна нагода, щоб запитати в Нонни про інший світ, але мене перебили.

- У них немає жодних проблем вдома, не хвилюйся, я знаю про що говорю.

- А як ви знаєте? - поцікавилась я, Нонна пильно глянула на мене, а я ще раз переконалась про те, що іншого століття не існує.

- Здогадуюсь. Ви чудово проводити час разом.

- Звідки ви знаєте?

- Здогадуюсь, - повторила вона. - А ще, Поля багато чого розповіла.

- Зрозуміло, - можу уявити, що казала бабуся. Напевно те, що я постійно із ними, ми товаришуємо, спілкуємось, гуляємо.

- Вони не завдають тобі клопоту? - вона це вже запитувала.

- Зовсім ні.

- Але ти все одно плануєш розгадати деякі секрети? - Нонна весь час усміхалась.

- Є дещо, що досі я не розумію.

- Слухаю, - вона сіла зручніше.

- Існують двері, які ведуть в інший час?

- В минуле чи майбутнє?

- Ну, так.

Нонна дуже довго мовчала, я чула, як години тікав десь над головою.

- Не знаю.

- Що? - заради цього вона так довго мовчала.

- Якщо ти думаєш, що таке можливо, то чому б і ні, але я не знаю, - вона знизила плечима.

             Чудово, і як це мені допомогло? Ніяк.

  Чи можна вважати, що це відповідь ні? Мабуть так, адже, Нонна мала б знати відповідь на це питання. Зараз я більш чим впевнена, що хлопці із іншої країни і все вказує на це.

  Вечері Чон чекав мене біля будинку і забрав майже із машини. Бабуся із Беном пішли в будинок, вона усміхалась нам вслід і я відчувала цю посмішку ще досить довго.

- Куди ми йдемо? - я дивилась під ноги майже увесь час.

- Прогулятись, я думав, ти не будеш проти, - він взяв мене за руку і ми пішли швидше. - Ти колись бачила тут захід сонця?

Він посадив мене на лавку і сів поряд. Місто уже ввімкнуло ліхтарі.

- Захід? – не розумію про що він.

- Дивись, - сонце майже заходило, воно наче тонуло в воді і я здивовано охкаю. - Гарно, згоден, я не одразу це помітив, але тебе я помітив одразу.

            Я ще не могла відійти від побаченого, як Чон знову вражає мене. Сонце відображалось у воді вогняним шаром, який замість того щоб згасати ставав червоно-багряним.

- Що? - я повертаюсь до нього.

- Я не знаю, як це пояснити, але ти мені подобаєшся, - він знову наблизився, - і ти як цей захід сонця, прекрасна завжди, де б я на тебе не дивився. Навіть, якщо мені доведеться зникнути, я обіцяю знайти тебе, а якщо ні, то ти будеш моїм сонцем.

             Я відкрила рота від такої хвилі романтики. Чон перехилився щоб дістатись до мене, але я відсовуюсь назад і опиняюсь на землі. Я впала із лавки на якій ми сиділи, відсовуючись від хлопця і не помітила як дісталась краю. Чон опинився наді мною.

- Ціла? - він подав руку, але я не поспішала вставати.