21

Я прокинулась без будильника і Споті, сама по собі. На кухні стояли млинці і я декілька закидаю до рота. Сон був не з приємних і від думки про нього побігав холод. Наливаю у склянку сік і йду до бабусі, яка на вулиці щось робить.

- Доброго ранку, ти сьогодні рано. Дощ йшов напевно усю ніч, - вона вказує на мокру траву. - Допоможеш мені.

             Я швидко переодягаюсь, снідаю і виходжу до бабусі. Моє волосся не слухняно стирчить і я роблю високого хвоста.

- Тримай, - мені дають лопату і я оглядаю її. - Вздовж потрібно викопати декілька ям, це не важко, земля свіжа.

             Земля піддається і через декілька хвилин я маю невелику ямку.

- Таких потрібно шість, я піду заберу саджанці, - вона йде стежкою.

- Ти за цим постійно їздив в місто?

- Звичайно.

            Я вправно викопую одну за одною яму, щоб у ній помістились саджанці, коли вони готові бабуся приносить лійку і ставить саджанець прямо у неї.

- Наливай, але не багато, - я слухаю і виливши стільки скільки сказала бабуся. Вона протягує мені лопату. - Закопуй.

- Ти вирішила, що мені немає що робити?

- Допоможеш мені трохи, я піду в будинок приберу, а ти як впораєшся покличеш.

             Я взялась за інші дерева, але без допомоги виходило занадто незграбно. Саджанець падав, вода переливалась, а щоб закопати потрібно притримувати її однією рукою, а іншою копати.

             На четвертому саджанці, я падаю на землю і роблю відпочинок. Сонце пригрівало, але не занадто, не дивлячись на те, що був майже обід. Повз пройшла фігура і я не одразу звернула увагу на неї, вона зупинилась і попрямувала назад.

  Джей знову стояв із пакунками він широко усміхнувся і я підскакуючи йду до нього. За той час він встиг дістати кекс і протягнув мені.

- Дякую, - відкушую шматок, я була така заклопотана, що навіть не помітила як пройшло пів дня. - Де ти їх береш?

- Недалеко є пекарня, якщо йти зранку можна дістати багато чого смачного. Раніше я завжди брав 7 порцію, а зараз 8, тому можеш розраховувати на щось смачне у нас.

- Буду знати, - я з’їдаю його повністю.

- Паркан виглядає дуже гарно, такий різнокольоровий і ніякий дощ його не змив.

- Я ще не бачила його, сподіваюсь, усе що там малювали, усе залишилось.

- Там усе добре, хлопці цілий ранок його розглядали, на ньому ціла історія, - він протягнув мені ще один кекс, але я відмовилась.

            Хлопець розмахує руками довкола себе і я біжу на кухню, він щось кричить у слід. Коли я повертаюсь то протягую його пляшку холодної води.

- Найближчі будинки дуже далеко, тримай, - Джей одразу випиває половину. - Принести ще?

- Мені вистачить, дякую, - він поглянув на сад. - Що ти робиш?

- Саджаю дерева, бабуся вирішила зайняти мене справами.

- Дуже розумно, нам теж варто було щось посадити, обов’язково скажу хлопцям.

              Далі від нас з’являються інші силуети.

- Я піду.

- Передавай привіт.

            Джей йде, а я повертаюсь до дерев, їх залишилось не багато.

- Із ким говорила? - від голосу бабусі я здригаюсь.

- Із Джеєм.

- Вони мені усі на одне обличчя, для чого я це запитала, - вона усміхнулась. - Але вони милі і дуже хороші, це краще чим Марсель і Міранда, які постійно у іграх.

- Мабуть.

- Я завтра їду до Нонни, це її останній тиждень там, сподіваюсь, вона нарешті наведе лад у будинку.

- Можна з тобою?

- Звичайно, їй не зашкодить будь яка компанії.

Я досадила саджанці і бабуся вручила мені пачку насіння.

- Що це?

- Трава, її потрібно розсипати усюди.

   Я оглянула територію. Важко видихаю, сьогодні я точно не зможу відпочити.

***

Наступного дня бабуся зранку готувалась до Нонни і я також зібралась якомога швидше, щоб ніхто не поїхав без мене. Я швидко снідаю і мене уже чекають в машині. Цього дня, машин в місті було мало і ми доїхали швидко.

  Ми усі заходи до Нонни, яка ще спить, Бен із ніяковіння виходить із палати, а бабусю забирає лікар. Я сиджу декілька хвилин в повній тиші і іноді чую сопіння жінки. На столику помічаю якісь журнали, перехиляюсь щоб дістати їх, але зонт, якого я не помітила, розхитується і падає, я марно намагаюсь його дістати руками, щоб зменшити шум удару.

              Нонна підскакує.

- Добрий ранок, - я усміхнулась.

            Вона глянула на те що впало і на мене.

- Що ти тут робиш?

- Вирішила вас навідати, вас скоро виписують.

- Так, я зробила все що могла, але час повертатись.