4 О'clock

22

  Але насправді я збрехала. Цілий день мене не покидали слова хлопців і я обдумувала кожне речення, яке почула. Чона я не бачила вже декілька днів і навіть подумати не могла, що в нього можуть бути конфлікти через мене і що через мене він може почуватись винним чи засмученим.

            Нічна тиша ще більше змушувала мене заглиблюватись у сказане, як би я не намагалась заснути, мої думки були заповнені Чоном. Чи потрібна йому зараз підтримка? Що він зараз відчуває? Ми маємо поговорити?

   Сама не розумію, як підіймаюсь із ліжка і одягаю куртку. Я ледь не біжу до їх будинку, вулиця добре освітлюється, але їх будинок здавався так далеко вночі.

            Двері мені відчинив Мін, таке враження, наче він ще не лягав спати, він пропускає мене всередину і в коридорі я помічаю Чона в піжамі, хлопець тер очі і не розумів що відбувався.

             Скорочую між нами відстань двома кроками і обіймаю хлопця, який ще досі ошелешено стоїть. Із очей ринули сльози.

- Вибач, - від того що відбувається, Чон мабуть нарешті прокидається, його руки обіймають мене і я не стримую себе. - Вибач...

- За що? - його голос здавався розгублений, руки переміщувались із одного місця в інше і нарешті спокійно гладили волосся.

В коридорі стало тихо. Мін зайшов в одну із кімнат, а ми так і продовжили стояти.

- Пробач, що одразу не сказала, що Нонна в лікарні, що мої останні відносини закінчились зрадою, мені шкода, що я не могла тобі цього розповісти, про угоду із Тієном і, - схлипую декілька разів, - я справді заплуталась у всьому цьому. Я стільки всього замовчувала і тепер не знаю як все це розплутати.

 - Пішли, - Чон тягне мене за лікоть у кімнату.

   Його кімната має холодний відтінок, великі вікна виходять на велике місто в якому кипить рух. Безліч машин, ліхтарів, я завмираю навпроти них. Мої очі наповнюються різними вогнями і я насилу відвожу погляд від них. Кімната доволі простора, велике ліжко посередині кімнати, усе має білий відтінок і не дивлячись на те, що світла було мало, кімната виглядала стильно. З двох боків від ліжка були невеликі шафи. А навпроти комод і телевізор.  На цьому меблі закінчувались.

              Витираю сльози і сідаю на ліжко, Чон сідає поряд і прибирає моє волосся назад.

- Отже, ти прийшла, щоб сказати, що почуваєшся винною?

- І все те що я сказала далі, - відвожу погляд.

- Тобі не варто вибачатись, я розумію, що ми були ще не знайомі і ти не мала все говорити нам, а як щодо Тієна?

- Він сам тобі усе пояснить, - Чон не злився на мене, на його обличчі була усмішка і я з полегшенням видихнула. - Це твоя кімната?

- Так, подобається?

- Як ти її тут знайшов?

- Поняття не маю, відчинив ці двері перед сном і ось, як вдома.

- У тебе гарно, цей вид із вікна неперевершений.

- Я знаю, із таким видом немає як сумувати, він надихає.

   В двері постукали.

- Можна до вас? - в дверях з’явились Чанель і Мін.

- Так, - Чон підсунувся ближче до мене.

- Хлопці заходьте, - Чанель відчинив ширше двері і усі хлопці, окрім Тієн опинились в кімнаті.

- Я не думав, що вас буде так багато, - Чон потер потилицю.

- Ми взяли їжу, - Чанель протягнув мені гамбургер.

- Де ви це взяли? - здивовано запитує Чон.

- Не питай, це було важко, а ще, я чув ти плакала, - цього разу я опиняюсь в обіймах Чанельа. - В тебе все добре?

- Так, мені вже краще.

            Хлопці розвалюються на ліжку Чона.

- Як щодо того, щоб глянути щось? - промовив Джей.

- Давайте краще ввімкнемо музику, - сказав Джун і його послухали.

- У мене є настільні ігри, - Джин зник і повернувся з великою купою коробок.

- Тепер зрозуміло, чим ти займався в молодості,-  пожартував Чанель.

            Ми грали кожну гру одну за одною по декілька разів, як тільки вона набридала ми міняли її на іншу коробку, і так раз за разом. Музика на фоні спокійно грала і зовсім не заважала. Як тільки закінчувались гамбургери хтось приносив піцу, тортики і згодом, ліжко Чона перетворилось на справжній стіл.

- Це мій хід, - крикнув Джин. Кубик випав числом чотири доверху. - Все, я виграв. Знову.

- Це уже третій раз у цій грі, - обурився Чон, який точно не любив програвати.

- І шістнадцятий загалом, - додав Мін.

- Був би тут Тієн, всі програші були б його, до речі де він? - запитав Джун.

- Спить, - відповів Чанель і дістав нову гру. - Я роздаю?

- Я вже пас, - Джун позіхає і запускає ланцюг в якому всі по черзі позіхають. - Піду до себе.

- Я теж, старість дає про себе знати, - Джин підіймається разом із Міном.

- Приєднуюсь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше