28

  Наступного дня ми зустрілись там саме. Нонна усе приготувала, вона переробила кімнату у якесь поле випробувань. Але навіть зараз у неї нічого не вийшло. Я марно намагалась спочатку зробити бар’єр, перетворитись на когось іншого, літати, володіти хоч чимось, і як тільки ми зупинялись на чомусь одному, усе йшло шкереберть.

- Я так не можу, із цього користі нуль, - вона сіла на крісло.

            Це був третій день і усі мабуть втомились від моєї безпорадності, я також від розпачу не знала куди дітись.

- Може, ми зможемо щось придумати, - Джун теж вмостився на кріслі навпроти.

- Це неможливо, такого навчаються за пів року, а ми хочемо навчити її за декілька днів, - втрутився Мін.

- Давайте хоча б чогось її навчимо, - Чон здавався найбільш емоційний.

            Я не могла більше слухати усе, що відбувалось у кімнаті, так як, усі вирішили складати план, до чого у мене більше схильність. Насправді ж, мене ніхто не збирався посвячувати у те, що відбувається і я обережно виходжу із кімнати прогулятись коридором. Чомусь, я не подумала запам’ятовувати дорогу, і коли я вкотре зайшла за ріг то відчувала прохолодне повітря, яке принизило тіло. Повернувши назад я зрозуміла, що поняття не маю куди йти, а ззаду відбувалось щось жахливе. Коридор потемнішав, фактично, я вже розуміла, що десь поряд ходить мій кошмар, тому я приготувалась до того, щоб тікати. Не зважаючи на те, що я не розуміла куди бігти, я просто бігла навмання, позаду відчувалось важке дихання і от мене уже збивають із ніг. Я підіймаюсь не з першого разу, поки я рахувала зірки від удару, кошмар скоротив відстань між нами і його рик змусив моє тіло майже провалитись у порожнечу.

             Коридор освітлюється мільйонами променів і знайомі голоси розносяться далі від мене. Спершу кошмар намагається дотягнутись до мене, але він просто від’їжджає вбік, наче хтось контролює його. Під рукою я відчуваю щось м’яке. Кролик притулився до мене і тремтів, підіймаюсь і беру його на руки. У Чона в руках опиняється мотузка і він із Чанельом вправно зв’язує кошмар, поки Джей пускає у нього сонячних зайчиків, а Тієн перевіряє чи зі мною усе добре і глянувши на кролика у моїй руці, він закотив очі.

            За декілька хвилин це все закінчується і кошмар просто розчиняється у повітрі, а хлопці повертаються до мене.

- Все, можеш випускати його, - звернувся Чон, але я не розуміла, що він має на увазі.

             Кролик на руках ожив і вискочив із рук. Він вмить перетворився на Джина.

В цей момент я зрозуміла, що без хлопців ходити у коридорі і взагалі знаходитись у сні дуже небезпечно, якщо я не буду уміти, хоча б половину того, що вміють вони, то усі мої спроби буду виглядати ось так, як зараз, мене буде зціплювати від страху і кожного разу, я буду прокидатись від кошмарів і те, як мене напевно намагається з’їсти моя ж підсвідомість.

- Можна зробити висновок, що ви усі впорались із кошмаром, - Нонна з’явилась біля нас і усі глянули на неї.

- Щось хочете цим сказати? - запитав Джун.

- Ми маємо навчити її усьому, що вмієте ви, зациклюватись на чомусь одному у нас не вийде - впевнено промовляє Нонна, ніби прочитала мої думки.

- Але ж це буде так довго, - бурмоче Джин.

- Ви справді вважаєте, що це хороша ідея? – обережно запитує Джун, який теж мав сумнів.

- Давайте хоча б спробуємо, навіть якщо на це піде вічність, - втомлено промовляє вона і додає. - Заняття почнуться завтра, не спізнюйтесь.

            Вона клацнула пальцями і усе зникло.

            Наступної ночі, я по черзі проходила невеликий урок із кожним хлопцем. Зізнаюсь, це було важко, особливо пускати сонячних зайчиків, як це робив Джей, він просто міг дістати їх із кишені і це здавалось так легко. В свою чергу, я діставала будь що, але точно не сонячний зайчик.

              Мін розповідав, що бар’єру немає і не буде, якщо хвилюватись і мати страх. Для того щоб утворити будь яку стіну, потрібно уявити її, а для того, щоб її уявити, потрібно бути спокійним. Спочатку у мене не виходило, але потім я вправно ставила перед собою гору коробок чи якихось інших предметів.

              Джин за хвилину показав мені в що я маю перетворюватись. Хлопці глянули на нього і він перетворився на кролика, який застрибнув до мене на руки. Він вважав, що якщо точно уявляти тварину у яку хочеш перетворитись, це спрацює. Ми спробували для початку кролика, потім орла, пантеру, і згодом я могла перетворитись із тією ж швидкістю, що і він.

             Із Чанельом у нас одразу склався конфуз, повторюючи одне із його рухів я просто впала на підлогу і пролежала там хвилин п’ятнадцять, допоки не відчула на собі осудливий погляд Нонни. Чанель допоміг мені піднятись і ми продовжили. Порівняно зі мною, у нього виходило справді дуже гарно і граціозно, я навіть заздрила, він дав мені декілька слушних порад, уявити, що я танцюю танець, а не намагаюсь відбитись від когось. Через якийсь час, ми вже мали результат, він був ледь помітний, але це варто було того, щоб я кожного разу падала на підлогу.

            Чон володів гіперактивністю і я розуміла, чому він не використовує її, у нього було стільки сили, що він міг підняти слона. Я міркувала, що навряд чи у мене є такий талант, але хлопець навчив правильно мене падати, захищатись і головне не панікувати. Ми вправно із ним долали дистанція, проходили подолання предметів і вправи на спритність.