7 днів на Білому Світі

День сьомий

Усю ніч Незнайомець кривуватим та спішним почерком розписував у блокноті мотивувальні речення зі словами «відмова від претензій», «зміна показань», «негативні результати експертизи» та вставляв інші казуїстичні терміни, які можна було згрупувати під одним тематичним словом «Звіт». У частині «Висновок» автор стиснув розлогі думки та отримав робочий концентрат: якщо потерпілі мешканці вулиці Білий Світ відмовляться від юридичних переслідувань, то ув’язнені мешканці вулиці Білий Світ знову опиняться у своїх домівках. Вирішення справи зі скаліченими людьми він залишив за собою.

Голова продовжувала гудіти, чим значно затягувала процес письма та мислення, але під ранок згаданий довжелезний, нікому не потрібний документ отримав логічний кінець.

Незнайомець окинув оком вулицю. Хотів переконатися у сталості світу до самогубства. Навколо лишались ті самі красномовні атрибути самотності і забуття. Чи затяжіє хтось колись тут оселитись - він певен не був. Це викликало образу на самого себе, хотілося бігти за власною безвідповідальністю, якомога швидше поїхати ген за горизонт.

На тротуарі почулося важке та повільне човгання ніг втомленої людини. Тротуаром йшов Лихвар. Незнайомець пам’ятав його передсмертний погляд та собаку, який волочив жертву у невідомість. Безхатько мав би радіти, що Лихвар живий, але ця радість здалася йому недоречною. Він не знав що пережив чоловік останніми днями і який відбиток це на ньому залишило. А головне – який ступінь вини у цьому всьому той відводить Незнайомцеві - що не протягнув руку допомоги у скрутний момент.

Лихвар підняв голову, беземоційно подивився на розтрощений паркан Лісничого, закопирсану в ньому машину. На всіяний пігулками вхід до дому Тренера, а потім затримав погляд на безхатьку.

Обличчя глядача почергово відобразило кілька емоцій. Спочатку подив – ніби забув про існування недобитка з рекламною табличкою, потім злість – за його апатичність під час тієї рокової ночі, та врешті – байдужість. Втративши інтерес до будь-чого на цій вулиці, Лихвар пішов далі.

Незнайомець чудово розумів, що може заслужено отримати порцію люті у відповідь, але ризикнув спитати те, що турбувало більше за можливі негаразди:

  • Як ваше серце?

Чоловік зупинився, не очікуючи почути щось на свою адресу, а після декількасекундної паузи вирішив на питання не відповідати і пішов далі.

  • Гей, я до вас звертаюся!

Лихвар не реагував. Незнайомець не витримав, встав з-за столу і пародіями на кроки, які відгукувалися болем у різних частинах зраненого тіла, спробував влаштувати погоню за бажаним співбесідником. Він дійшов до фургона, безсило обіперся і крикнув:

  • Зачекайте, я не дійду!

Лихвар зробив за інерцією кілька кроків, а потім зупинився в нерішучості. Чоловік думав. Не міг зрозуміти чи є в нього потреба говорити з цією людиною. Потім нащупав в собі єдину емоцію, яку міг відчувати до безхатька, і все ж розвернувся.

  • Чого тобі треба?
  • Я дійсно хочу дізнатися як ви? Де були увесь цей час?
  • Тобі не здається що ти запізнився з турботою?

Безхатько не відповів.

  • Чого ти мовчиш, ти ж хотів поговорити?

Незнайомець знову залишив репліку без відповіді, бо не міг підшукати слова.  

  • Ти печешся не за мене. Тобі треба виправдати себе. А мої відповіді – то інструменти.
  • Я знаю, що вчинив неправильно…
  • І що це дає? Я б здох на цій дорозі і твої сьогоднішні шкодування нічого не змінили. А ось той тупий пес не шкодував. Він зробив те, що мали зробити ви всі.

Лихвар обвів пальцем будинки навколо.

  • Але ви не зробили, а той пес зробив. І після цього я світ не розумію.

Після короткої паузи чоловік продовжив.

  • Бо цим всім покидькам я роздавав гроші, - Лихвар знову обвів пальцем будинки навколо. – А того собаку я закрив у ямі помирати. І скажи мені після цього де тут логіка?
  • Той пес…
  • Той пес мав розшматувати мене на цій дорозі і був би правий. Але поки всі ділили мої гроші, він чомусь потащив мене до лікарні. І якби не він, ми б з тобою цих світоглядних розмов не вели.

Незнайомець не міг зрозуміти наскільки можна сумніватися в історії Лихваря, а більше в його пам’яті та психічному здоров’ї, але відчувалось що чоловік не бреше.

  • Але ж ви їх обманювали на тих грошах?
  • Вони теж себе обманювали. Знали до кого і за чим йдуть. Але який сенс про це розмовляти… Бо де вони всі зараз?

Безхатько знову промовчав. Відчуваючи вину за «де вони всі зараз».  

Лихвар зрозумів, що невдала розмова закінчена і розвернувся, щоб піти, але зробив кілька кроків і зупинився, завагавшись. Він стояв, нервово постукуючи ногою, і про щось думав. Потім, без особливого бажання, повернувся і швидко проговорив, немов не відчував особливої користі від того, що каже, але мав неформальний обов’язок.

  • Коли я був у лікарні до мене звернулись з проханням.

Незнайомець здивувався.

  • Там була Художниця і в неї були гидотно поламані пальці… Так, що мене ледь не знудило.

Безхатько зрозумів до чого йдеться і цікавість у його погляді зникла.

  • Я вже мав розмову про її бажання…
  • Це не бажання Художниці. Це бажання Галериста.

Незнайомець розгубився, дістав з внутрішньої кишені блокнот і, прогортавши швидко сторінки, зрозумів, що в цьому шаленому ритмі подій дійсно не мав розмови з Галеристом.

Чоловік подивився на свій фургон, а потім перевів погляд на Лихваря.

  • Зачекайте хвилину.

Він дошкутильгав до багажника, порискав там, і зрештою витяг прямокутний предмет з доданою мистецькою вартістю.

  • Ця картина дісталася мені від знайомих. Поліцейських знайомих. Висіла забутою на стіні одного з притонів. Якщо раптом з’явиться бажання навідати Галериста, раджу прихопити цю штуку з собою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше