Розділ 1

"Успіх полягає не в тому, щоб ніколи не робити помилок, а в тому, щоб ніколи не повторювати їх"
Бернард Шоу

В залі голосно лунала музика. Костянтин сидів за столиком і пив віскі з льодом. Повільно смакував, розтягуючи задоволення. Від температури напою у нього зводило зуби. Він поглядав у бік дверей в перерві між дослідженням новин в мережі. Нарешті на горизонті з’явилися його друзі Микита та Іван. Вони присіли, замовили випивку.

Останнім часом вони рідше бачилися. Раніше зустрічі були частими й драйвовішими, але дорослішання вносить свої корективи у життя. Достатньо було того, що хлопці досі товаришували.

Костя спокійно слухав піднесену розповідь друга про весілля. Іван же активно жестикулював, розповідаючи про радісні клопоти. Хоч Костя й радів за друга, та не поділяв такого ставлення до події. Від нудьги перевів погляд на бар і помітив цікаву картину. Біля стійки сидів чоловік років десь за сорок, але його розстібнута сорочка до грудей і панівна поза додавали кілька літ. Чолов’яга нахабно хапав за руку дівчину, що стояла поряд. Вона ж несміливо відсмикувала руку й нею ж заправляла волосся за вухо.

Чимось незнайомка манила його. Змушувала роздивлятись її струнку статуру. Біляві завитки волосся підкреслювали витончену спину, яку відкривала яскрава сукня. Чоловік продовжував жестикулювати перед лицем дівчини. У відповідь вона кивала головою, відступаючи щоразу на крок далі від того.

—  Косте, тобі зовсім не цікаво? — не стримався Іван і штовхнув друга у плече.

— Від твоїх розповідей заснути можна, — засміявся Костя.

— Та невже? Ти краще скажи з ким на весілля прийдеш? Знову сам?

 — Ой, — скривився Костянтин. — Сам прийду і нап’юся з горя! Не кожного ж дня друга віддаємо в рабство.

Хлопці засміялися і повернулися до розмови. Спільних інтересів у них було досить, адже ця дружба тягнулася зі шкільних літ. Обговорити завжди було що, але тема весілля викликала неприємні спогади.  Костя знову перевів погляд на бар. Білявка все ще стояла там.

Іван відійшов, щоб відповісти на дзвінок, а Микита привернув увагу хлопця.

 — Не ображайся на нього. Ти ж розумієш, передвесільний мандраж, — засміявся хлопець й Костя підтримав його. Разом вони зареготали й випили за щастя друга.

 — Хлопці, мені час, — повернувся Іван. — Треба зустріти тещу, — скривився, емоційно вимовивши останнє слово.

— Зануда! — засміявся Костя. — Я тебе вітаю.

— Чекай! — спинив Івана Микита. — Мені теж час. Підкинеш до метро?

— А я? Ви кинете мене тут? — обурився Костя.

 — Ну ти ж вільна пташка. Гуляй!

Костя залишився, очима провів друзів до виходу. Він знав, що хлопці йому просто заздрять. Якщо це взагалі можливо?! Ще нещодавно він сам готувався до головного дня в житті. Але йому не так пощастило, як Іванові з Юлею. Наречена Кості, Уляна, кинула його напередодні весілля й невдовзі поїхала з іншим до Америки.

Тоді він зарікся мати серйозні стосунки з дівчатами. Проблем у нього й так вистачало. Робота не цукор, батько дорікає всім, чим тільки можна. А все через мрію бути детективом. Той же залишив йому будівельний бізнес, змусив закінчити архітектурний. І лише закінчивши його, Костя збагнув, що це не його справа. Кинув усе й пішов у школу поліції. Лишившись при цьому й статків татуся.

Костя задумався, дивлячись на танцмайданчик. Раптом збоку почувся крик. Він рвучко озирнувся. Хлопець помітив як кремезний чолов’яга тягнув вже знайому йому дівчину за собою. Та опиралася, кричала. Присутні ж лише мовчки спостерігали за всім цій дійством. Допивши, він поставив склянку на столик, піднявся й підійшов до чоловіка. Той, відчувши плескіт по плечі, повільно повернув голову, зухвало оглянув згори вниз Костю й, хмикнувши, повернувся до своєї справи.

— Шановний, — звернувся до нього Костя. Чоловік повернувся, лишивши дівчину у спокої. — Тебе не вчили як треба з дівчиною поводитись?

— А тобі то що? Йди куди йшов!

Костя не збирався йти, навпаки почав закочувати рукава сорочки. Незнайомець підійшов ближче. Вже збирався завдати удару, але Костя випередив його. Ударивши ногою в пах, він рукою присадив його донизу, й прошепотів над вухом:

— Погано тебе виховували!

Костя відкинув його в сторону, й ступивши ближче до дівчини, схопив її за руку. Разом вони рушили на вихід. Він розумів, що розбірки на цьому не закінчаться,  а проблеми з керівництвом йому не потрібні. Він довго працював, щоб через таку дрібницю втратити звання. 

Вони підійшли до авто. Костя відкрив дверцята для дівчини, а сам обійшов машину. Скочивши всередину,  швидко завів авто, яке різко зірвалося з місця. Небезпека лишилася позаду.

Дівчина з полегшенням видихнула. На мить навіть встигла розслабитися й зручно розміститися в кріслі. Але вона не знала, чого їй чекати далі.

— Куди ми їдемо? — поцікавилася, скоса позираючи на Костю.

— До мене, — спокійно відповів той, не зводячи очей з дороги.

Більше дівчина нічим не цікавилася. Мовчки позирала у вікно. Вони їхали темними вулицями літнього Києва. Ліхтарі тьмяно освітлювали узбіччя, наганяючи страх.