Розділ 7

На вулиці було морозно. Марта зупинилася на виході, кутаючи шию шарфом. В цей момент на її кучеряве волосся посипався сніг. Костя озирнувся й застиг на місці, спостерігаючи за дівчиною. Охайно й уважно вона кутала шию. Закінчивши, Марта підняла очі й помітила зацікавлений погляд Кості. Його темні очі здавались ще глибшими. Вона різко опустила очі й підійшла до авто. Костя стояв напроти й тримав відчиненими дверцята. 

— Поквапся! — відвів очі й сів у авто. 

Марта відчула себе ніяково. Найбільше, мабуть, вона боялась його пильного погляду.

Всю дорогу вони мовчали. Починати розмову було незручно. Вона пригадала коли вперше опинилася поряд. Тепер та ніч здавалася їй сном, інакше й не могло бути. Наче туман, який огорнув місто своєю ковдрою. Вранці ж він розсіявся, повертаючи їх до реальності. Реальності, в якій вони надто далеко один від одного, і насправді їх нічого не поєднує.

  Марта крадькома спостерігала за Костею, й знову звернула увагу на його тату. Тепер частина, що відкривалася її очам була більшою. І що означає цей ієрогліф?! Якби ж побачити його повністю, тоді відкарбувався б у пам'яті.

Костя різко загальмував. Дорогу їм перекрила іномарка білого кольору. Автомобіль виїхав на узбіччя, врізавшись в електроопору. Ніконов миттєво відкріпив пасок безпеки й вибіг з авто. Марта розгублено спостерігала за ним. Тоді й сама вийшла, підбігла до хлопця.

— Викликай швидку! — на диво спокійно мовив він.

Відчинивши дверцята іномарки, почав перевіряти пульс пасажирів. Марта стояла поряд й панічно натискала на екран телефону, сенсор якого саме зараз став глючити. 

Лінія швидкої була зайнята. Очікування все більше напружувало її. Костя перевірив пульс у жінки, що сиділа на передньому сидінні. Тоді оббіг авто й  обстежив водія.

— Ну що? — знову звернувся до Марти, уважно дивлячись на наручний годинник, пальцями намащував пульс у чоловіка на шиї.

— Зайнято! — панікувала вона. — А, чекай. Нарешті, — у слухавці лунав голос оператора швидкої. —  ДТП на перехресті Північної й Кримської, біля Торгового центру "Смерч". Потерпілих двоє.

Закінчивши розмову, Марта повернулася до Кості. Вона дуже нервувала, на відміну від неї хлопець був дуже спокійним і це дивувало.

— Що тепер буде?

— Вони живі, це найголовніше. Швидка зараз їх забере, патрульних я викликав, — пояснив Костя, й мимовільно поправив шарф Марти, кутаючи її шию. Вона зніяковіла й прибрала його руку, від чого Костя засміявся.

Недалеко почулась сирена. Патрульні й швидка під'їхали. Костя відійшов, щоб засвідчити причини аварії. Поки він розмовляв з патрульними, Марта стояла біля авто й спостерігала за ним.  Через кілька хвилин хлопець повернувся.

— Поїхали!

На заплановану зустріч вони спізнилися. Секретарка Журавльова відмовлялася пропускати їх до кабінету і це рознервувало Костю. Він почав погрожувати ордером на арешт, хоч на це не було причин. Марта розуміла, що треба діяти. Ступивши ближче, вона торкнулась плеча Кості, на що він різко повернув очі. 

— Дай мені хвилинку, — попросила вона. Костя відійшов від столу секретарки. 

Блондинка, тримаючи слухавку у руці, помітно нервувала. Очевидно ж, що вона лише виконує наказ начальника. Марта впевнено поглянула на неї, злегка піднявши голову.

— Дівчино, якщо ваш бос досі на зв'язку, —  вказала рукою на слухавку, — передайте йому, що ми маємо важливу розмову. Навряд чи йому сподобається, якщо ми викличемо його до відділку офіційним листом. 

Дівчина опустила очі, повільно піднесла слухавку до вуха й відвернулася від Марти. Перешіптування закінчилось тим, що дівчина поклала слухавку й попросила пройти за нею. 

— Молодець! — підморгнув їй Костя й пропустив вперед до кабінету Журавльова.

У просторому кабінеті дизайнерського умеблювання сидів середнього зросту брюнет. Особливою харизмою він не вирізнявся. Марта зупинилася біля столу й через мить Костя вирівнявся з нею. 

Вона справді не розуміла, що Настя могла знайти у цьому чоловікові. Не лише його вік був перешкодою. Виглядав він досить непривабливо. Чого тільки вартий злий та розважливий погляд. Від  його грубого тембру тілом пробіглись мурахи.

 — Яка важлива розмова у нас може бути? — підвівся чоловік, тільки но секретарка лишила кабінет. 

На його столі тліла кубинська сигара. Тоненький димок підіймався догори, заполоняючи все приміщення кабінету. Костя витримав паузу й нахабно опустився в крісло навпроти  Журавльова. Той невдоволено зморщився й, хмикнувши, теж опустився  у крісло.  Марта все ще розглядала бізнесмена і кабінет.

— Присядь! — відсунув сусіднє крісло Костя й вказав рукою на нього, звертаючись до Марти. Вона повільно, не зводячи очей із Журавльова, присіла. 

Допит почався без участі Марти. Аромат відволікав її від розмови. Сконцентрувавшись на запаху, Марта поринула у власні думки. Якось Настя принесла сигару додому і палила при ній. Саме тоді коли хвалилась новим життям. Пильно подивившись на напівзотлілий недопалок, вона  прочитала назву, що була викарбувана унизу. «Мінуто». Принаймні, саме так латинськими літерами було викарбовано. 

— Що? — різко підірвався Журавльов і Марта нарешті отямилася. Піднявши на нього очі, помітила як його зіниці розширилися. — Та як ти смієш? Я зразковий сім'янин.