Розділ 10

Час тягнеться повільно, але минає швидко. Перший день практики скидався Марті на кілька тижнів. Годинник повільно відбивав восьму вечора, коли вона переступила поріг своєї однокімнатної. Пройшовши, увімкнула світло у коридорі й опустилася у крісло. Скинула чобітки й, відкинувшись на спинку, повільно видихнула. Вона відчула шалену втому. Та не стільки фізичну, скільки емоційну. Усі ці новини впливали на її психіку. Ніколи б вона не подумала, що стане займатись таким. А як же статейки про світське життя?! Які там, здуло вітром, як і не було. 

Костянтин повертався додому, де його ніхто не чекав. А як хотілося б відкрити двері й відчути аромат смачної домашньої їжі з кухні. Голос коханої та гавкіт собаки, про яку він мріяв. А все ця робота?! І чого він так вперто старався стати справжній слідчим. Усі ці мрії про порятунок життя, а в результаті лише трупи й розчарування. Його гнітила думка, що саме вибір, який він так кардинально зробив, зруйнував його щире кохання. Уляна була з ним на одній хвилі, але його сварка з батьком якось вплинула й на це. Боляче усвідомлювати, що був потрібен лише коли мав гроші. А як тільки розбігся з татковим майном, втратив усе, що оточувало. Принаймні, йому здавалося, що Уля любить його й щиро мріє про сім'ї. Планування весілля, подорож на Кариби, як вона переймалась усім цим, не помічаючи, що він був на межі руйнації. Задля неї був готовий на все, прийняти настанови батька, зрадити себе і свою мрію. Але одного дня усе змінилось. Коли Костя зрозумів, що так тривати вже не може, що його затягує у болото залежності від батька, його рішучість все вирішила за нього. 

Криси тікають з тонучого корабля. А він вважав, що вже втонув. Як все ж тяжко вдавати, що все добре. Друзі, звичайно, ж розуміють, що прикидається, але тільки найближчі. Та його бажання усамітнитись відсторонило і від них. Все рідше вони разом проводять час, а радості достатньо від спокою перед телевізором. Костя піднявся у квартиру й відразу ж прийняв душ. Цей день був надто довгим. Заплутана справа, практикантка. Звідки взагалі взялась ця Лисенко. Думка про її незграбність змушувала його всміхатись. І вперта ж, принципова. Кумедне дівча. 

Марта стояла під струменем теплої води, приховуючи сльози від розчарування. Важко повірити, що Настя настільки влипла у неприємності. Її завжди хвилювала легковажна поведінка та подруга й слухати не хотіла. Повчати її не було сенсу, нікого не чула. Марта раптом відчула біль і страх охопив її тіло, опустившись донизу, вона обійняла й притисла до грудей коліна. Вода безжально топила її в хаосі думок. Єдине, що вона адекватно розуміла, це Костянтин. Він манить її лише поглядом. Загадковий, принциповий та часом кумедний. А як він кличе її, так смішно й водночас ніжно. Голос бринить прихильністю й цікавістю. Заради цього вона готова витримати усі випробовування. Здається, він зможе провести її крізь усі бридкі сторони роботи  у поліції.

***

Морозні візерунки ледь пропускали до кабінету сонячні промені. Марті не спалося вночі. Перед очима поставали картини вбивства подруги. Думка про хибний шлях не давала їй спокою. Прийшовши до відділку спозаранку, вона показала тимчасове посвідчення, що їй виписали на прохідній вчора, черговому і той люб'язно провів її до кабінету слідчих ще й кавою пригостив.

Марта визирала у вікно. Дмухнувши на шибку, лишила відбиток, що швидко розтікся краплинками донизу. Вікна кабінету виходили у двір відділку. Вона бачила як авто Костянтина під'їхало й зупинилось. Але він не поспішав виходити. Важко ковтнувши в передчутті зустрічі, вона допила каву з чашки. 

Підійшла до його столу, провела рукою по гладкій поверхні. Скориставшись моментом, посиділа в його кріслі. Навіть воно має його запах. Папери, яких він торкався, стіл та піджак, що самотньо висів на бильці. Знявши його, Марта повільно вдихала аромат і поверталася у ту ніч. Ніч, коли обіймала його й відчувала биття серця. Спокій, що накривав її тоді ковдрою і страх, що все закінчиться з приходом  ранку. 

Так усе й сталося. Вона пройшла за свій стіл й відкрила блокнот. Підперла підборіддя рукою й спрямувала погляд на двері. Адже через мить у них з'явиться він, Костянтин Ніконов  — лейтенант карного розшуку. Двадцяти восьми річний перспективний слідчий, що встиг проявити себе високим рейтингом розкритих справа. Все це вона довідалась від чергового, що базікав безперестанку поки частував її кавою. 

Костянтин зайшов до відділку. Черговий спантеличив його, повідомивши, що Лисенко прийшла раніше.  Виглядало це підозріло, як мінімум. 

— З якого це дива? — скривився він, дізнавшись, що черговий впустив її до кабінету. — Ти що про обов'язки свої забув? — просичав він й поспішив до кабінету. 

Він не довіряв нікому, а жінкам тим більше. Зараз він не думав, що це ж лише вона. Та сама Лиска, як він звав її. Незграбне, наївне дівча, що лише вдає з себе сильну жінку. Увірвавшись до кабінету, він здійняв догори брови й гучно прикрив двері. Марта аж сіпнулася на місці.

— Лисенко, — звернувся до неї, заклавши руку в бік. —  Ти що собі дозволяєш? — вона повільно відвелася й розгублено забігала оченятами. Він рішуче підійшов до столу та кинув на нього свій портфель. — Хто дозволив тобі тут господарювати?!

— Я, — вона намагалась вичавити з себе хоч слово, адже не чекала такої реакції. Та й що такого вона зробила. Лише квіти полила й папери на його столі зібрала до купи. 

—  Щоб вперше і востаннє, а то скінчиться твоя практика так і не почавшись, — прошипів він й, стягнувши свій портфель, пройшов за стіл. Навіть не помітив порядку на робочому місці, лише звів брови догори.