Розділ 12

Напругу в повітрі відчула навіть Крістіна. Важко ковтнула й зиркнула в бік дівчат, що саме гучно засміялися. Вона забігала очима залом, а тоді важко ковтнула. Невже вона відчувала тривогу чи то страх?!

Марта нарешті повільно перевела погляд на дівчину, удавши, що короткої миті поглиблення у карі очі Костянтина не було. Він же підозріло приглянувся до Лисенко, але відкинув сумніви та продовжив допит.

— А чого Альберт міг бажати їй смерті? — уважно подивився на танцівницю.

Крістіна скосила очі на Марту, що не зводила з неї очей. Склала руки на грудях  й ще раз мимовільно озирнулась. Лисенко відчувала, що видала себе. Тремтіла всередині, а зовні демонструвала спокій. Тільки очі видавали її хвилювання. Ковзання поглядом з боку  вбік помітив навіть Костя і вирішив все ж перевірити свої підозри пізніше. 

— Цього не знаю, — продовжувала танцівниця без зайвої конкретики. — Самі у нього питайте. 

— Запитаємо, — пробурчав Петренко й, заклавши ручку в блокнот, закрив його. Махнув рукою в  сторону залу і дівчина, всміхнувшись, звільнила крісло. 

Марта розуміла, що занадто бурхливо відреагувала на заяву дівчини, та й Костя теж. Що здивувало її не менше. Та вона на гачку, погляд Кості свідчив саме про це. 

У крісло опустилася білявка з довгим волоссям та накладними віями. Дзвінким голосочком привернула увагу Степана і Марта, скориставшись моментом непомітності, відійшла убік. 

В барі працював бармен Вітька. За стійкою сидів Женька та пив каву, періодично зиркаючи на годинник. Йому не подобалася метушня слідчих, але наказ є наказ — тому він мав стежити за правомірністю виконання допиту. Альберт навіть оком не моргнув, коли довідався про візит. Втрачати йому не було чого. Криша у нього надійна, ланцюжок заплутаний. Не підкопатись!

Марта підійшла до бару, все ще озираючись назад, та кивнула бармену. Той здвинув брови догори, припинивши протирання поверхонь й здивовано примружився. Кивнув у відповідь та все ж зиркнув на охоронця. Той тільки всміхнувся, в перерві між ковтком кави. 

— Ти мене не знаєш, — попередила його Марта і тільки но вирішила упевнитись у непомітності, озирнулась. Костя вже стояв позаду й дірявив її очима. Оминувши її, став поряд, повернувшись профілем до неї. — Каву, будь ласка,—  мовила вона до Вітька, не відводячи очей від Кості. Він пронизав її серйозним поглядом, а тоді ковзнув очима далі й зупинився на Жені.

— Ви охоронець? — суворо звернувся до хлопця.

 — Так, — покивав головою той. — Один з трьох. 

— А того дня хто працював?

— Котрого саме? — засміявся Женя, чим привернув увагу  Марта.

 Його сміх, як мінімум видався дивним. Особливої звички жартувати він не мав. І хоч вона знала його місяців чотири, він завжди видавався серйозним і занадто правильним.  

— Я часом по кілька днів підряд працюю, тому не помічаю часу, — виправдався Женька та вже серйозніше продовжив. — Коли Настю вбили, я працював разом з Тарасом.

— Чи не помітили ви щось дивне? — продовжив Костя, переминаючись з ноги на ногу. 

Марті подали каву і вона відразу ж надпила.

— Ні, але сварку з однією істеричкою бачили всі, — злегка засміявся Женька, заручившись підтримкою Вітька. Той теж хмикнув й продовжив протирати поверхні. 

— Коли? — втрутилась в розмову Марта і Костя, стиснувши зуби, скосив очі. 

— За кілька годин до події. Десь о дев'ятій. Вона залетіла до клубу як фурія й почала шукати Настю. Ми, звичайно, ж вивели її. Але вона погрожувала, що розбереться з нею.

— Хто та жінка?

— Не знаю, але є фото, — Женька дістав телефон і відкривши галерею, показав фото жінки.

— Перешли на цей номер, — Костя швидко зреагував і дав охоронцю свій номер. Через кілька хвилин фото вже було у нього.

 — Знаєш її? — звернулася до Кості, коли той уважно розглядав фото.

— Дружина Журавльова.

— Доведеться її викликати,— Марта повернулася до  Кості і той покивав головою. Зв'язуватись з бізнесменом не хотілось, але іншого варіанту не було. 

Марта взяла свою каву і вони з Костею повернулись за столик, де проводили допит. 

— Отже, дружина дізналась про зраду і вирішила позбутись суперниці,— припустила Лисенко, присівши у крісло, що звільнив їй Петренко. 

— Можливо, — Костя опустився у крісло навпроти й мимовільно підсунувся ближче, щоб поговорити. — А ти щось чула від Насті про Альберта?

— Я? — Марта повільно перевела очі на Костю й затримала подих. Його очі, здається, бачать наскрізь. — Ні, — ледь вичавила з себе й поспішно зробила ковток кави. 

Петренко покликав наступну танцівницю і вони продовжили допит.  Але нічого нового не дізнались. Марта добре знала усіх, крім однієї, Елі, тобто Ельвіри. Вона була в клубі головною і використовувала псевдонім.  Танцівниця не спілкувалась ні з ким, але у неї була сутичка з Настею. Марта знала про неї й тому чекала допиту саме з нею. Але тієї не було  в залі. Що здалось підозрілим. 

— А скажіть, — Марта перебила Петренка й втрутилась в допит, перевівши погляд з залу на дівчину. — Усі дівчата присутні зараз?