Розділ 13

Марта пильно дивилася в очі Кості, як тоді коли прощалася з ним вперше. Його зіниці швидко розширилися. Найбільше в своєму життя вона не любила брехати. Та вже довелося.

 Опустившись за спинку сидіння, Марта закинула голову назад й заплющила очі. Їй хотілося опинитись подалі звідси, але…  Важке дихання Кості повертало її до реальності.

— Знаю, — переможено мовила вона, розплющивши очі. — Але не багато,— обережно повернулась до Кості й зустрілася з його серйозним поглядом.

— Що саме?

— Поїхали, — попросила вона. — Дорогою розповім.

Костя завів мотор і плавно рушив доріжкою, що вела до траси від клубу. Марті важко було розповідати, адже розуміла ризик на який себе прирекла. Запросто може ляпнути зайве і тоді Костя не лише впізнає в ній  ту дівчину з клубу, а й дізнається забагато про клуб та його власника. А це вже небезпечно для звичайного слідчого. 

— Настя якось допомагала йому, — неквапливо почала вона. — Але що саме вона робила я не знаю. Лише чула від неї, що Альберт змушує усіх дівчат цим займатись. 

— Ти думаєш він міг її прибрати через це? 

— Ні, Настя була не проти подібного підробітку. Дівчата мали з цього відсоток. Я підозрюю що це наркотики.

Костя звичайно ж підозрював подібне, але стикатись з наркотиками це не лише небезпечно, це ще й не його профіль. Якщо з'ясується, що справа у продажі наркотиків діло заберуть до іншого відділу. 

Решту шляху вони мовчали. Марта дивилася у вікно, тамуючи величезне бажання розповісти більше.  Чи боїться вона видати себе?! Сама вже не знала?! Ну дізнається Костянтин, що вона ніяка не Марія, а Марта. Як він взагалі ставиться до неї, тієї дівчини, якій він дав гроші. Її мучили сумніви, але бажання зняти тягар було більшим. Вона чекала слушної нагоди, наприклад — закінчення цієї справи.  Та кінець шляху здавався їй суцільним лабіринтом. 

Костянтин припаркувався біля відділку й заглушив мотор. Марта відчинила дверцята й збиралась виходити. 

— Чекай! — зупинив її й прикрив дверцята, завмерши в кількох сантиметрах від неї. — Хочу попередити: не бреши мені. Я вдруге не  довірятиму! — пильно подивився на неї, відсунувся назад та вийшов з авто. 

Марта розуміла про що він, але чому він це говорить. Вона вийшла з авто і пішла навздогін. Сповнена рішучості зізнатись йому, вона крокувала коридором. Кожен крок відлунювався всередині великою брилою, що падає й розбивається об бетон. Рішуче відчинивши двері, Марта пройшла  в кабінет. Костянтин стояв біля свого столу й розмовляв по телефону. Він вимагав негайного виклику на допит дружини Журавльова, а генерал був проти, очевидно. 

Не час! Вона пройшла й присіла за стіл. Дістала свій нотатник й записала нового підозрюваного у свій перелік, викресливши  Валєру. Вирішила проаналізувати ситуацію ще раз. 

— Кость,— звернулась до нього, коли він закінчив розмову й присів за свій стіл. Попередньо увімкнувши електричний чайник на тумбочці поряд з його столом. — Я зовсім заплуталась.

— Так, справа не проста, — погодився з нею, закрутивши у руках олівець. — Твоя подруга мала достатньо ворогів і кожен міг її прибрати.

— Журавльов, його дружина, Маргарита та Еля, — перелічила вона вголос.

— Еля? — здивувався Костя, уважно подивившись на неї.

— Так, — покивала головою й тільки тоді подивилась на нього. —  У них був конфлікт з Настею, вона розповідала. Але її сьогодні на допиті не було. У мене поки чотири підозрюваних.

— А ти раніше сказати не могла? — занервував він. — Ненавиджу пасти задніх. Ти весь час попереду, — пробурчав та налив собі окропу до чашки.  

Марта вже не слухала його. Найгіршою ідеєю було ставити на кін своє власне життя й лізти у розслідування цього вбивства. Дурна обіцянка! Що вона має в результаті — нічого. Своє життя на паузі, навзаєм окрилення встановленням справедливості. 

Генерал обіцяв переговорити з Журавльовим та запросити їх з дружиною на розмову. Тому Костянтин зайнявся іншими важливими справами, зовсім не звертаючи увагу на Марту. Петренко з'явився після обіду злий як чорт і просив його не чіпати. Під перегляд записів з відеокамери він пообідав й так просидів майже до вечора. 

Марта працювала з іншими справами, змінити картинку в голові потребував організм. Може тоді вона побачить очевидне. 

Близько п'ятої, коли Марта вже збиралась йти, пролунав дзвінок на телефон Кості. Вона зацікавлено дивилась на нього, але вже одягала пальто й збиралась на вихід. Петренко теж збирався, особливо заметушився й поспішив наздогнати Лисенко біля дверей.

— Може тебе підвезти? — запропонував їй і Марта зиркнула на Костю. Той продовжував розмову і явно не по роботі. Він всміхався й обіцяв скоро прибути кудись. 

— Добре, — погодилась Марта й демонстративно попрощалась з Ніконовим. Петренко кивнув йому та пішов слідом. 

Костя помітив активність колеги до дівчини попри попередження щодо субординації. Але знову повторювати він не бажав. На нього вже чекали хлопці у кафе. Парубоча вечірка в самому розпалі, а він досі працює. Зібравшись, він поспішив до друзів. Нарешті відпочине в колі товаришів й забуде про висяк. Але то він лише так гадав.