Розділ 14

Марта йшла слідом за Петренко й думками поверталась у кабінет. Як змінилась гримаса Кості після дзвінка. Кабінет залився гомінким сміхом, а очі загорілися. Куди він?! Не полишала її думка.

Степан пропустив її вперед на виході, притримавши двері. Він не змовкав ні на мить. Щось розповідав, але вона відсторонено озиралась назад. Холодний вітер пронизав до кісток, але вона лише здригнулась у відповідь. Степан рушив вперед, а Марта зупинилась на сходах й повільно повернулась вбік входу до відділку. 

— Невже ти ревнуєш? — пробурмотіла собі під носа, піднявши очі на вікна кабінету.

Світло у ньому погасло. Марта повільно рушила до стоянки, але не поспішала зникнути в маленькій чорній автівці Степана. Стояла біля неї й удавала, що шукає щось в сумці. 

Костянтин швидким темпом залишив відділок, все ще розмовляючи по телефону. Таким же темпом дістався стоянки й, минувши Марту, зник у своєму авто. Через мить мотор авто заревів й воно швидко зникло на автостраді. Степан не міг всидіти на машині й нарешті підірвався з місця, просячи Марту пришвидшитись. 

— Я сама доберусь,— відповіла вона й рушила в іншу сторону. 

Степан розгублено провів її очима, а тоді все ж сів в авто і поїхав додому. Марта крокувала до зупинки, не полишаючи нав'язливої думки, що Костянтин поїхав до якоїсь дівчини. Зірвався з місця по дзвінку та полетів на крилах щастя. Вона присіла на лавці, біля зупинки й чекала на автобус. А вона ж майже наважилась зізнатись. Але що з того. Чи він зрадіє дізнавшись, що вона більше не працює в клубі.  Їй здавалось, що вона загралась. 

Автобус курсував до зупинки й Марта вже збиралась в нього сісти, коли прозвучав дзвінок. Тривожний голос сусідки матері Насті змусив її відійти подалі від шумного мотора й прислухатись до криків. 

Жінка повідомляла, що Валентині Степанівні стало погано і її забрали в лікарню. Марта зірвалась з місця й побігла до лікарні, що розташовувалась двома кварталами вище. Ходьба  в перемішку з бігом, зовсім виснажили дівчину.

 Прибігши до приймального покою, вона ледь змогла вичавити з себе слово.

— Чекайте, її оперують, — повідомила їй медсестра й вказала рукою на крісла в кутку. 

Марта покивала на знак вдячності й опустилась  в одне з крісел. Нарешті зняла верхній одяг та полегшено видихнула. Вона дуже непокоїлася станом жінки. Дивувалася, як зовсім стороння людина стала для неї рідною. Марті не вистачало батьків. Шкода, що в сім’ї вона була єдиною донькою. Якби мала сестру чи брата почувалася б не такою самотньою в усьому світі.

Операція пройшла успішно, як повідомив лікар близько опівночі. Валентину Дмитрівну  перевели в палату. Марті дозволили побути поруч, прийнявши її за доньку. 

Марта сиділа поряд у кріслі, тримала жінку за руку. Заснула біля її ліжка. Уві сні вона бачила Настю. Дівчина всміхалася до неї. Вранці її розбудила медсестра й попросила піти. 

— Ми повідомимо вам, коли вона опритомніє. Лишіть номер телефону.

Марта не мала іншого виходу.  Мала відразу їхати на практику до відділку. Дорогою захопила кави з булочкою. Вона кепсько почувалася. Єдиним бажанням було поїсти, прийняти ванну й заснути. Але на неї чекав робочий день.  

Вона пройшла у кабінет, злегка кивнувши Петренко. Кості ще не було. Зіваючи, присіла за стіл. Петренко люб'язно подав їй чашку теплого чаю і вона не змогла не всміхнутися. Присівши поряд, поцікавився її справами, але вона не збиралася ділитись з ним подробицями. Скориставшись моментом, швидко поснідала. 

Ніконов прийшов згодом. Веселий та всміхнений, що не могло Марту не засмутити. Невже її підозри підтвердилися?! Навіщо тоді все це?! Чи справді вона терпить усе це лише через Настю чи може істинна причина все ж Костя. 

Він відразу ж помітив стан дівчини й покепкував з неї. Але у Марти не було сил чи бажання гратися з ним. Ображено відвівши очі, вона вийшла з кабінету. Зовсім не хотілося бачити його задоволене лице. Та й виснаження дало про себе знати. Важко було зосередитися на справі. 

Поблукавши трішки коридором, вона зібрала думки до купи. Практика триватиме ще два тижні, а потім... Вона навіть не хотіла уявляти, що піде. Але ж це станеться. Ніхто не триматиме її тут без приводу. Важко зітхнувши, вона мимовільно закусила нижню губу. Зовсім забула навіщо тут. Два тижні, щоб з'ясувати усе  і знайти вбивцю Насті. І хоч їй важко було змусити себе, то вона зробила байдужий вигляд і повернулася до кабінету. 

Степан говорив по телефону з експертами щодо справи з пограбуванням на їхньому районі, а Костя читав перелік подій за останню добу. Марта пройшла, не звертаючи на них уваги. Дістала справу з сейфа та присіла за стіл. Гадала, що перечитування справи відкриє щось нове, раніше не помічене. 

Костянтин уважно водив очима  звітом про події, мимовільно зиркнувши у бік Марти. Вона виглядала стомленою й спантеличеною. Йому здалось що її турбує щось, але вони не настільки близькі, щоб запитувати. Дивне відчуття виникло всередині, коли він дивився на її темне волосся, що каскадом спадало на  плечі. Ще недавно він терпіти не міг її присутності, а зараз йому здавалось, що кабінет порожній без неї.

До них зазирнув черговий, повідомивши про приїзд Журавльова з дружиною. Якщо для звичайних смертних вистачало кабінету для допитів, то для мецената кабінету генерала було мало, він зажадав ще й присутності його самого. Генерал поступився йому своїм місцем, а  сам стояв поряд, як вірний пес.