Розділ 15

Марта мовчала, не відриваючи від нього очей. Вперше Костя так щиро дивився на неї й терпляче чекав відповіді. Невже йому цікаво?! Невже його хвилює її стан?!

Темні очиці бігали з кутка в куток, придивляючись до Марти. Він розумів, що не повинен питати. Але не зміг стриматися. Вона виглядала такою заклопотаною і сумною водночас. 

— Скажеш чи ні? — повторив він, нарешті відвівши очі в сторону. Її мовчання починало дратувати. 

— Валентина Дмитрівна в лікарні, — сумно промовила вона і теж відвела очі. Зиркнула у вікно, простежуючи політ сніжинок. 

— Тому ти так хвилюєшся? — здивувався й поклав руку на кермо та повільно повернув ключ.

Марта не відповіла. Просто покивала й далі визираючи у вікно. Навряд чи він її зрозуміє. Навіщо втягувати його у свої проблеми. Він вже якось допоміг. І тепер вона назавжди йому зобов'язана. Принаймні відчувала це досить гостро. 

Костя завів авто й плавно рушив. Дорогою вони мовчали, періодично перезираючись. Костянтин думав про неї, і не приховував співчуття. Вперше хтось настільки цікавив його після Уляни. Її життя було для нього усім. Він щиро переймався кожною проблемою, все влаштовував на її користь. Але самовідданості їй було мало. Так, вона мріяла подорожувати, як не Париж, то Рим. І мрія жити в Таїланді. Він же не настільки цікавився подорожами. Їздив з нею, бо інакше не міг. І все одно не догодив. 

Марта стомлено стулила очі й майже задрімала. Але хіба очі сплять?! Чи зможе тіло відпочити, коли голова крутить на повторі важливі питання, що потребують вирішення. 

Вони під'їхали до клубу. Різкий рух авто змусив її розплющити очі. Кліпаючи, вона намагалась бадьоро себе поводити, хоч слабість і втома брали гору. 

— Ти сьогодні взагалі спала? — спитав Костя перед виходом з авто, Марта мляво кивнула й вийшла. 

Сніг став густішим. Валився, як вата на землю. Марта зупинилась біля клубу й підняла голову до неба. Прохолодні сніжинки падали на її лице й  відразу ж танули. Так приємно відчувати на собі їх холод, лише мить і вже течуть струмки. 

— Ти якась дивна сьогодні, — зупинився поряд Костя й занепокоєно задивився на неї. Але вона нічого не відповіла. Наділила байдужим поглядом і пройшла у приміщення клубу. 

У залі було темно. Бордові гардини злегка пропускали світло з вулиці. Прибиральниця волочила за собою відерце з водою та швабру. Бурмотіла під носа, прибираючи сміття з-під столиків. 

Вони зупинились на вході, чекаючи що хтось зверне на них увагу. Але прибиральниці не було до них діла, а охоронці пили каву біля бару, теревенячи про своє. Марта кивнула в їх бік і  вони разом з Костянтином пройшли залом. 

— Доброго дня, — Костя привітався першим. Підійшов до бару та поклав на поверхню свій портфель. 

Охоронці відставили чашки й пильно, з насторогою подивились на них. Женька злегка кивнув, приділивши більше уваги на посмішку для Марти, а другий охоронець спантеличено відвів погляд, позиравши по сторонах.

— Це слідчі, — заспокоїв його Євген. — Вони щодо вбивства Насті. Ви ще щось хотіли запитати? — діловито запитав Женя і зробив поспішний ковток кави. 

— Так,— мовив Костя. — Хочемо поговорити з власником і дівчатами.

— Ви ж допитували їх,— обурився той.

— Не всіх,— здвинув брови догори й подивився на Марту. Вони перезирнулися. Вона відчула як жар підступає до щік. Женька пильно дивився на неї з осудом. Але вона не могла інакше. 

— Ну добре, — підвівся, — я зараз повідомлю боса, а дівчата будуть пізніше, якщо почекаєте.

— Ні, викличте їх зараз, — Костя натягнув задоволену усмішку й звернувся до бармена. — Зроби кави, будь ласка.

Женька покивав  і вийшов. Тарас пішов за ним, підозріло зиркаючи на Марту. Так, він впізнав її, вона знала. Це її й непокоїло. Добре хоч не став відразу викривати. 

Вони присіли за столик, що розташовувався поряд з баром, їм подали каву.  Повільно смакуючи, вона відчула тепло, що розноситься тілом і пробуджує зсередини кожну клітинку тіла. Кофеїн творить дива. 

Довкола було тихо й порожньо. Чекати довелося більше, ніж очікувалось. Костянтин переглядав новини на телефоні, попиваючи каву. Марта ж в'яло зиркала очима по залу. Єдиним бажанням було виспатись, але не сьогодні. 

— Я буду допитувати Альберта,— повідомив Костя, зиркнувши на неї. — А ти займись дівчиною.

Вона покивала у відповідь. Знала, що це на краще та й дівчата з нею будуть говіркіші. Натисне на слабкі місця й дізнається все, що приховують.

Кожна хвилина бездіяльності для Марти була вічністю. Вона б воліла провести цей час з користю, але вибору не було. Телефон натякав на підзарядку, а книги з собою не було. Довелося досліджувати очима зал, який вона і так добре знала. 

Женька повернувся в зал через хвилин сорок. Повільно підійшов до столика, за яким вони сиділи. Зупинившись, заклав руки в кишені штанів. Кинув на Марту невдоволений погляд, тоді ковзнув поглядом на Костю, що уважно дивився на екран смартфона. 

— Головний прийшов, — промовив грубим голосом.

— Добре, — не відриваючи погляду від телефону, промовив Костя. Тоді сховав телефон і підвівся. — Веди до нього, — зиркнув на Марту і пішов за Євгенієм.