Розділ 16

Марта кепсько почувалася. Вона відчувала як скроні стискаються, створюючи при цьому жахливу незручність. Вона вийшла на вулицю й вдихнула морозне повітря. Повільно потягла носом й заплющила очі.

Як би їй хотілось зараз перенестися у ту мить, коли життя в столиці лише починалось. Вона приїхала сюди кілька років тому з надією, що знайде рідних людей. Знайде тих, хто стане для неї особливим. Але все сталось зовсім інакше. Ні, з подругами їй пощастило. Хоча вони ні сном ні духом про її пригоди з клубом. Розповіла про розставання з хлопцем і все. Дівчата й не підозрюють яких нещасть зазнала вона. Вдень з натягнутою усмішкою, весела та активна. А поза межами університету її життя перетворювалося на хаос. Найболючіше було тоді, коли Олег дорікнув їй заняттям. Вона не повірила ні своїм вухам, ні своїм очам. Він був безжальним, обізвав повією й пішов, стукнувши дверима. 

Від свіжого повітря Марті стало легше. Хоча в скронях все ще відчувався спазм. Тиск упав це  і так зрозуміло.

Женька вийшов перекурити й помітив її. Вирішив скористатися моментом й поговорити з Мартою. Його цікавив зв'язок з цими слідчими. З якого це дива вона з ними співпрацює. Підійшов й схопив її за руку вище ліктя, різко повернув, але Марта звалилася прямо йому до рук. Женька дуже злякався, спочатку не зрозумів, що сталося. Викинув цигарку, підхопив її на руки й поніс всередину.

Тарас стояв біля входу всередині. Помітивши як Женька несе дівчину, допоміг пройти й побіг за допомогою до бармена. Опустивши на диванчик непритомне тіло Марти, Женя почав плескати долонями по блідих щоках. За мить прийшов Вітька, приніс воду й аптечку. 

Поки Женька приводив Марту до тями, Костянтин безрезультатно слухав вихваляння Альберта. Той ніяк не хотів ділитися інформацією. Костя дивився на нього, пропускаючи повз вуха його погрози.

Дивно! Як в Лисенко вдається змушувати їх говорити. Він з досвідом не завжди знаходить  ключ, а тут варто їй з'явитися, як усі відверті й чесні. Його увагу привернув шум за дверима. Підірвавшись з місця, він підійшов до дверей, різко відкрив їх  і визирнув у коридор. Альберт завмер на місці, теж цікавлячись тим, що відбувається  в його клубі. Проблем йому точно не треба, ще й у присутності поліції.  Працівники клубу зібралися біля диванчика й голосно щось обговорювали. Дівчата панікували, перешіптуючись в купці, деякі мовчки стояли з прикритим рукою ротом. Довкола була метушня. 

Костя зірвався з місця й  поспішив спуститися сходами. Підійшов до натовпу й проштовхався всередину. На диванчику без свідомості лежала Лисенко.  Поряд сидів Євген, плескаючи дівчину по щоках та  тицяючи ватку з нашатирем під носа. Марта вдихнула й різко підірвалася, але  відразу ж повільно опустилася назад, примружуючись від різкого болю.

— Дайте пройти, — мовив Костя й відштовхнув від дивану бармена. Присів біля неї на коліна, взявши за руку, почав шукати пульс. — Що сталось? — запитав у Женьки, що сидів скраю диванчику біля Марти й тримав її за іншу руку.   Марта дивилася на нього й провалювалась у невідомість. Свідомість покидала її. Останнє, що вона почула, це прохання викликати швидку. 

Женька швидко набрав номер швидкої допомоги. Костянтин сидів біля Марти й перелякано плескав по щоках. До свідомості вона не приходила і він все більше панікував. Зняв тісного шарфа з її шиї й розтягнув комір светра, що тиснув на дихальні шляхи. Поки їхала швидка, він сидів поруч з нею, тримаючи за руку. Женька метушився поряд із занепокоєним поглядом. Зиркав на двері й на годинник. Кожна хвилина тривала вічність, а швидка приїхала через цілих двадцять вічностей. Лікарі відразу ж відігнали натовп від дівчини. Медсестра поміряла тиск, поки лікар перевіряв реакцію зіниць на світло. 

— Низький, — констатувала молода медсестра й відкрила маленький ящик з ліками. Взяла ампулу й надломила кінець. Набравши ліки, зробила укол.

Лікар занотував щось у блокнот й знічено подивився на присутніх, що пильно дивились на нього й дівчину. 

— Хто з нею? — спитав лікар.

 — Я, — одночасно промовили Костя і Євген, виступивши з натовпу. Перезирнулися. Костя нахмурив брови й ступив ближче.

Якого це дива?!  Костя так хвилювався за стан Лисенко, що поки вирішив не гризтися з охоронцем.

— Я з нею, — привернув увагу лікаря, промовивши вдруге. Женька не відступив, продовжував стояти поруч й співчутливо дивитися на Марту. З вуст лікаря вирвався смішок. 

— Вона проспить кілька годин, після треба нагодувати й випити ліки. Ось рецепт, — протягнув аркуш з нотатника.

Чоловіки схопилися за нього з різних боків  і знов їх погляди зустрілися. Брови стрімко потягнулися вгору в обох, а зіниці розширились. Якби Марта тільки бачила все це, то подумала б що вони збожеволіли, але вона вже солодко спала. Женька здався й відпустив аркуш. Костя скривився йому у відповідь й сховав рецепт у кишені брюк. Киваючи головою, уважно слухав настанови лікаря. 

 — Продиктуйте її дані, — мовив лікар й схилився над документом виклику. 

— Лисенко, — потираючи потилицю сказав Костянтин.

— Марта Євгенівна, — додав Женька й відвів погляд на неї. Вона безтурботно спала, щоки трішки порожевіли.  

Костя спантеличено впився поглядом у Женьку й розгублено зиркав то на хлопця, то на Лисенко. Як? Невже йому почулося чи ні?! Земля на мить втекла з-під ніг і він опинився в невагомості.